21 груд. 2011 р.
Відкриття пам'ятника Івасюку - звучить Червона Рута | At the opening of Ivasyuk monument . Sounds Chervona Ruta
via vgolos Лунає неперевершена пісня неперевершенного українського композитора - Володимира Івасюка - Червона Рута. Щира подяка за увіковічнення пам'яті митця - Святославу Вакарчуку !
4 груд. 2011 р.
Леся Оробець: Втома від України - це втома від влади | Lesya Orobets: Tired of Ukraine - is tired of the government
via VidiaTV Леся Оробець,здається,зробила висновки(фронт змін таки переважив "неєдиний центр"),і останніми своїми діями сприяє згуртуванню опозиції, а не навпаки.Побажаємо цій симпатичній жінці,і всім нам, удачі... А Чиказький медіапортал - VidiaTV мені дуже сподобався)
13 лист. 2011 р.
Олег Соскін про рабську сутність української нації | Oleg Soskin about slave nature of the Ukrainian nation
via 67viktormaximov Як завжди, Олег Соскін гостро і відверто розмірковує про актуальні проблеми сьогодення України, і не тільки ...
о
12:18
Опубліковано
Unknown
0
коментарі
Надіслати електронною поштоюОпублікувати в блозіПоділитися в XОпублікувати у FacebookПоділитися в Pinterest
Мітки:
Олег Соскін,
Політика,
Україна,
Ukraine
29 жовт. 2011 р.
Чого хоче Європа від України | What Europe wants from Ukraine
via Lbereg
Бути чи не бути Україні в Евроспільноті - That is the questions !
20 жовт. 2011 р.
23 вер. 2011 р.
Цвіте Терен - "Zubrivka" «Зубрівка» | Montreal Ukrainian Festival. 2011
via LightOnTheDarkness Вересень - пора фестивальна,зокрема в Канаді та США не забувають про українську культуру. Чудовий гурт - Зубрівка - до Вашої уваги,друзі)
11 вер. 2011 р.
Лук'яненко про "святкування" 20-ї річниці Незалежності України
via Lbereg Схоже, що 20 років потому, українська влада соромиться своєї держави(.
21 серп. 2011 р.
Vasyl Popadiuk | Василь Попадюк грає Енніо Морріконе | Ennio Morricone
via selfrelianceUAFCU Просто феноменальна гра Василя Попадюка. В тому числі звучить музика Енніо Морріконе
Наша Молодь - Союзівка - 2011 - США - Коломийка / Kolomyjka
via LightOnTheDarkness Щиро захоплююсь тим, як наша молодь "гуляє" - 5-й фестиваль Української Культури на Союзівці. Шкода, що в Україні подібних гулянь обмаль. Навіть на весіллях в Західній Україні часто-густо звучить російська попса ...
20 серп. 2011 р.
Mariya Burmaka - Марія Бурмака - Союзівка 2011 - Ukrainian Cultural Festival
via LightOnTheDarkness Пропоную Вам,друзі, переглянути виступ Марійки Бурмаки на Фестивалі Української Культури - Союзівка 2011
Vasyl Popadiuk - Василь Попадюк - Soyuzivka - Союзівка 2011
via LightOnTheDarkness Наближаються 20-і роковини незалежності України, однак все більше складається враження, що українська культура розвивається,підтримується, пропагується більше за кордоном, ніж на наших теренах. Ось протягом 15-17 липня 2011 р. тривав 5-й фестиваль Української Культури на Союзівці, що розташована поблизу Нью-Йорку. Одним з гостей фесту був знаний скрипаль - Василь Попадюк.
23 лип. 2011 р.
Аквариум - Северный цвет / Aquarium - Northern Bloom
via kwassakwassa Натрапив на чудову композицію БГ та "Акваріуму" - і не втримався, щоб не виставити в блог.(Можливо хтось ще не слухав?)))
21 лип. 2011 р.
Почему в России ненавидят Америку. Завидуют? | Why does Russia hate America. Jealous?
via finamfm . Дуже цікава, на мій погляд, філософська розмова про Америку та Росію, яка торкається широкого кола актуальних питань сьогодення.Куди "йдуть" обидві держави,схожі риси і відмінності,чому в Росії не люблять США. Приймають участь : М.Таратута, Г.Аістов, М.Бом
13 лип. 2011 р.
Страгора | Лоїва | Передгір'я Карпат
Загадковий ліс Страгори
Гірський масив - Страгора.
Йдемо в ліс - попереду Стагора.
Ваш покірний слуга - на поваленому дереві.
Майже альпійські луки.
Гірський масив - Страгора.
Йдемо в ліс - попереду Стагора.
Ваш покірний слуга - на поваленому дереві.
Майже альпійські луки.
20 черв. 2011 р.
Santana - Black Magic Woman (Live) | Карлос Сантана
via iConcertsTelevision Повезло киянам - хто був вчора на концерті, в палаці Україна. Вони могли побачити і почути Сантану наживо)
Celine Dion & Josh Groban Live "The Prayer" | Селін Діонн & Джош Ґробан
via Phillymacvideos Неповторна Селін Діонн та Джош Ґробан. Відверто скажу Джош - невідомий мені співак, а він виявляється зірка першої величини. Отож і ви познайомтесь з ним, друзі. А всесвітньо відому канадійку представляти, я думаю, не треба...
о
16:14
Опубліковано
Unknown
0
коментарі
Надіслати електронною поштоюОпублікувати в блозіПоділитися в XОпублікувати у FacebookПоділитися в Pinterest
Мітки:
Дуети,
Celine Dion,
Duets,
Josh Groban,
music
Christina Aguilera & Andrea Bocelli - Somos Novios
via alexandroba1987 Дуже подобаються мені Андреа Бочеллі та Крістіна Агіллера.Нещодавно був приємно вражений і її акторськими талантами в стрічці - BURLESQUE
18 черв. 2011 р.
Bjorn Again - The Winner Takes It All
via Andron611 Друзі, чи знаєте ви, що вже доволі давно - в 1988 році, в Австралії засновано групу Bjorn Again? В її складі : Agnetha Falstart, Benny Anderwear, Frida Longstokin, та Björn Volvo-us. Як великий прихильник оригінальної групи АВВА, я був приємно здивований майстерністю і артистизмом цих австралійців. Між іншим,Bjorn Again виступали персонально для ВВП на одній із закритих вечірок, поблизу озера Валдай.- via ШО
о
17:25
Опубліковано
Unknown
0
коментарі
Надіслати електронною поштоюОпублікувати в блозіПоділитися в XОпублікувати у FacebookПоділитися в Pinterest
Мітки:
ABBA,
Bjorn Againe,
music
Олег Ляшко про псевдо-пенсійну "реформу" партії регіонів
via Lbereg Без коментарів... Тігіпко відпочиває...
Раритетне відео - Аґнета, Фріда | AGNETHA AND FRIDA | ABBA
via ABBAVIDEOEDITS Спортсменки,комсомолки ще й співачки ...
Н. Королевська про пенсійну реформу | Н.Королевская в студии С.Шустера
via Lbereg Достойна зміна ЮВТ - Наталія Королевська про псевдопенсійну реформу партії регіонів.
17 черв. 2011 р.
Григорій Немиря про пенсійну реформу партії регіонів - у М.Княжицького
via Lbereg Хочеш, не хочеш,а доводиться звертатись до політики(.Тим більше,що такі псевдо-"реформи" торкаються кожного з українців.
о
19:01
Опубліковано
Unknown
0
коментарі
Надіслати електронною поштоюОпублікувати в блозіПоділитися в XОпублікувати у FacebookПоділитися в Pinterest
Мітки:
Г.Немиря,
М.Княжицький,
Політика,
Lbereg,
TVi
13 черв. 2011 р.
ОГУРЕЦ-УБИЙЦА | Овочі з E. coli (Escherichia coli) та "Гражданин Поэт"
via GrazhdaninPoet Черговий шедевр від російського тандему Биков - Єфрємов.Російські урядовці заборонили ввіз на свою територію овочів з Європи, через можливе їх зараження паличкою E. coli ... Цікаво, а скільки в Україні "громадян-овочів"? А Ви як думаєте, друзі?
28 трав. 2011 р.
22 трав. 2011 р.
СВОДКА С ФРОНТА | GrazhdaninPoet | М. Ефремов
via GrazhdaninPoet Нове відео російських "Езопів" представляє Константіна Сімонова . Що би він написав, у зв'язку з відкриттям "Общероссийского народного фронта"(вочевидь, на підтримку одного з членів тандему)? Версію Д.Бикова озвучує М.Єфрємов.
21 трав. 2011 р.
Guillaume Nery base jumping at Dean's Blue Hole | Filmed by Julie Gautier
via guillaumenery Вражаюче відео вільного занурення в блакитну безодню - Dean's Blue Hole . У ролях - Guillaume Nery та його подруга - Julie Gautier
17 трав. 2011 р.
БГ та Джіван Гаспарян | BG & Jivan Gasparyan | Ջիվան Գասպարյան | Джива́н Гаспаря́н
via Badri1988. Давно люблю творчість БГ.А от про Джівана Гаспаряна чув одним вухом, але толком не уявляв собі його музику... Дякую YouTube за лікбез.Неповторно звучить дудук в руках вірменського майстра. Сподіваюсь, що і вам буде цікаво)
Ще одне відео з цього ж концерту)
via Badri1988.
Ще одне відео з цього ж концерту)
via Badri1988.
14 трав. 2011 р.
САМИ С ОСАМОЙ | GrazhdaninPoet
via GrazhdaninPoet Чергова сатира на нещодавні події, від російських віртуозів гострого слова.
о
12:57
Опубліковано
Unknown
0
коментарі
Надіслати електронною поштоюОпублікувати в блозіПоділитися в XОпублікувати у FacebookПоділитися в Pinterest
Мітки:
Д.Быков,
М.Ефремов,
Осама,
Сатира,
GrazhdaninPoet
8 трав. 2011 р.
Основні моменти | Highlights | 2009 Toronto Ukrainian Festival (TUF)
via UkeTube Продовжую популяризувати українську музику закордоном)
PRUT Band | Toronto | гурт ПРУТ | Торонто | Я піду в далекі гори
via LeoLabux Виступ гурту Прут на українському фестивалі в Торонто)
Somewhere | Десь | Sofia Coppola | Stephen Dorff | Elle Fanning
Нещодавно переглянув один за одним три фільми Софії Копполи : Lost In Translation,Marie-Antoinette та Somewhere. Про останній і піде мова ... Особисто мені фільм сподобався, але це кіно швидше за все, можна показувати в рубриці - " Не для всіх". Головний герой -крутий хлопець, зірка кіно - Джонні Марко (Стівен Дорф) живе шикарним життям.Гроші,слава,дівчата, що завгодно , тільки чогось все-таки не вистачає.Він самотній - дружина і дочка десь далеко... Життя пливе немов сон, але доводиться прокидатись - і знову, те саме одноманіття "зіркових буднів". Тільки несподіваний приїзд дочки (Ель Фаннінг)і кілька днів "вимушенного" спілкування з найріднішою в світі істотою, здатні по-справжньому розкрити очі Джонні на таке сладне і просте життя ...
via wwwfilmovoyru
via ClevverMovies
via wwwfilmovoyru
via ClevverMovies
7 трав. 2011 р.
BURLESQUE | БУРЛЕСК | Steven Antin | Cher | Christina Aguilera
Переглянув черговий фільм,вірніше музичну мелодраму чи мюзикл - Бурлеск , режисер - Стів Ентін . Майстерно поставлене кіно,кабаретово -відпочинкове, красиві операторські плани,красиві дівчата,танці, музика,чудові декорації та візуальні ефекти. Зірковий склад - Шер - без коментарів - й надалі неповторна, К.Агіллера - також суперова кобіта.Не відразу впізнав її, певно буде багата. Інші дівки - також не промах... Головний кутюр'є , як водиться, в реалі виявився геєм (спочатку я думав, що він тісно дружить з Тесс(Шер). А головна героїня - Алі(Агіллера) поміж мільйонером і барменом - вибрала останнього. Звісно у всьому винувате воно - КОХАННЯ)
via SonyPictures
via MovieSpawn
via CAguileraVEVO
Коротше кажучи - великий відеокліп ШЕР та АГІЛЛЕРИ , з хорошим кінцем )
via SonyPictures
via MovieSpawn
via CAguileraVEVO
Коротше кажучи - великий відеокліп ШЕР та АГІЛЛЕРИ , з хорошим кінцем )
о
18:17
Опубліковано
Unknown
0
коментарі
Надіслати електронною поштоюОпублікувати в блозіПоділитися в XОпублікувати у FacebookПоділитися в Pinterest
Мітки:
Кіно,
Мюзикл,
Фільм,
Cher,
Christina Aguilera,
Film,
Movies,
Musical,
Steven Antin
6 трав. 2011 р.
SpringTime | ЧАС ВЕСНИ
Всі фото via vovafed
Квітучі дерева на "дачах" поблизу Бистриці-Надвірнянської в околицях Івано-Франківська
о
20:40
Опубліковано
Unknown
0
коментарі
Надіслати електронною поштоюОпублікувати в блозіПоділитися в XОпублікувати у FacebookПоділитися в Pinterest
Мітки:
Весна,
Івано - Франківськ,
фото,
Foto,
Spring
Час Весни | SpringTime
via vovafed . Фото з мого вікна.
3 трав. 2011 р.
Люби и танцуй (2009) | Kochaj i tańcz | Люби і танцюй | Bruce Parramore
via mmmmanja Легке кіно про те,що варто слухатись серця а не розуму. І звісно про кохання і танці. Бардзо ладні головні герої стрічки: Войтек і Ханя (Матеуш Дамєнцкі, Ізабелла Міко). Можна провести певні аналогії з "Dirty dancing", однак будемо відвертими, польський фільм трохи поступається визнаному шедевру танцювальної мелодрами.
via clowdiamalavita
via clowdiamalavita
ГРАЖДАНЕ БЕСЫ | Citizens of the Demons | GrazhdaninPoet |
via GrazhdaninPoet Обидва члени тандему, оголосили про можливість своєї участі в президентських перегонах.
НЕ ЖАЛЕЮ, НЕ ЗОВУ, НЕ ПЛАЧУ | Гражданин и Поэт | GrazhdaninPoet
via GrazhdaninPoet Незважаючи на деякі труднощі, тандем Дмітрій Биков - Міхаіл Єфрємов продовжує "давати на Гора" якісну сатиру на правлячий тандем: Мєдвєдєв - Путін.
1 трав. 2011 р.
Baise-moi | Virginie Despentes,Coralie | Трахни мене | Віржині Депант
Про кіно треба писати зразу після його перегляду. Зазвичай, дивлюсь багато фільмів,але не все є час описати свої враження, та й думаєш - А навіщо воно тобі? Травневі свята трохи виправили цю ситуацію ... Отож "Baise-moi"|"Трахни мене" - шокуючий фільм. Для дорослих людей з міцними нервами). Мабуть варто його подивитись, бо, відомо, що краще один раз побачити, ніж ... Феміністичне "роуд-муві" в стилі "Природжених вбивць"; Бойовик-детектив з насильством, пограбуваннями і порно-сценами ; Чи фільм про Життя і Смерть,Ерос і Танатос , про одвічне протистояння, тему численних досліджень світил психоаналізу? Судити Вам ... Скажу тільки, що дуже мало інформації в укрнеті про Віржині Депант | Virginie Despentes , та й взагалі про французьке кіно,літературу,музику etc.
via wojtekredcore
via ladentvideos
via sunspaceman
Ще одна цікава рецензія на творчість Віржині Депант.
via wojtekredcore
via ladentvideos
via sunspaceman
Ще одна цікава рецензія на творчість Віржині Депант.
Василь ПОПАДЮК: «Я – проста людина, як картопля і м’ясо»
Де б не виступав Василь Попадюк, скрипаль наголошує на тому, що він – українець.
Зазвичай перед концертами не хвилююся, – розповідав Василь Попадюк. – Та чомусь ці гастролі до Львова викликають у мене хвилювання. Востаннє виступав тут років з три-чотири тому - разом із танцювальною групою “Громовиця” з Чикаго. А цього разу відбудеться мій перший сольний концерт у Львові – разом із моєю групою PapaDuke. Постараємося грати так, як робимо це у всіх інших містах світу. У Торонто живе пів-Львова, тож, сподіваюся, публіка зустріне нас тепло. Ми дамо концерти також у Тернополі та Івано-Франківську. Потім я полечу на виступи у Страсбург та Мюнхен. Згодом знову з групою зберемося в Україні – виступатимемо на “Таврійських іграх” у Києві. А після цього мене чекають у Флоренції та Римі.
- Ви народилися у Львові, закінчили тут заочне відділення консерваторії, клас скрипки. Попри це, вважаєте себе киянином...
- Люблю Львів. І хотів би назвати себе львів’янином, але чи можу? Народився тут, і за духом, мабуть, почуваюся львів’янином. Та виростав у Києві. Коли мені було два роки, наша сім’я переїхала зі Львова – спершу у Кіровоград. Потім тата запросили працювати у хорі ім. Верьовки – і ми перебралися до Києва. Там я чотири роки провчився у консерваторії. На п’ятий курс мені потрібно було перевестися на заочну форму. А оскільки ані в Києві, ані в Москві, де я на той час жив, такої можливості не було, то закінчував Львівську консерваторію.
- Як змінили свою київську прописку на торонтівську? Що це були за часи?
- Це були часи змін. Я жив у Москві – працював у Державному театрі музики народів світу під керівництвом Володимира Назарова. Україна от-от мала стати самостійною. За два місяці до того, як проголосили незалежність, не стало тата... Я повернувся в Україну. При владі був Кравчук. Розумів, що тут – не до мистецтва. Працював у групі “Гопак” – першому приватному колективі. Ми гастролювали у Канаді, США... Та все одно за духом це було далеким від того, що я робив у Москві. І під час третіх гастролей до Канади залишився там. Став, як казали в радянські часи, “нєвозвращєнцем”.
- Людина з Радянського Союзу потрапляє за океан...
- Уперше в Канаді я побував у 1988 році – на Олімпійських іграх у Калґарі, ще з татом. Тоді переді мною справді відкрився інший світ. Вдруге поїхав туди у 1993 році. А емігрував у 1997-му. Правду кажуть, що туризм не варто плутати з еміграцією. Гастролі – це одне, а коли ти там живеш – зовсім інше. На перших порах я працював піаністом Національного балету Канади. Грав усе, що спадало на думку, – від композицій для класичного балету до дитячих пісеньок у джазових обробках. Це було трохи смішно, бо до того таким не займався. Хоча досі багато канадців пам’ятають мене саме як піаніста. Крок за кроком почав виступати, граючи на скрипці. А якось відомий гітарист Pavlo, почувши мене на одному з фестивалів, запросив у свою команду. Як спеціальний гість я грав із Pavlo років із п’ять. Записали разом декілька його альбомів.
- Вас називають “живим нервом”, “золотою скрипкою”, “сучасним Паганіні”... Як ставитеся до своєї популярності, яка виросла до світових масштабів?
- Як кажуть у народі, я – як картопля і м’ясо, дуже проста людина. До своєї популярності ніяк не ставлюся. У мене немає всіх цих сценічних хвороб. Мені просто подобається робити те, що роблю. І приємно, що й іншим це до вподоби.
- Торік ви записали спільну пісню з вокалістом легендарної групи Deep Purple Яном Гіланом. Як познайомилися із ним?
- Випадково. Ян Гілан записував свій альбом на одній із канадських студій. Нас познайомив мій добрий приятель, який продюсував цей альбом. Ми поговорили, посміялися. Старий рокер Гілан виявився простою цікавою людиною. Він запитав у мене: “Хочеш пограти в моєму альбомі?”. “Не запитуй мене двічі”, – відповів я.
- На вашому сайті можна побачити імена таких музичних зірок першої величини, як Еніо Моріконе, Річі Блекмор, Джессі Кук... Спілкуєтеся з ними?
- На моєму сайті можна знайти моїх віртуальних друзів – друзів у my space, близьких мені за духом. З Еніо Моріконе у творчості нас поєднує лише те, що наша група переграла одну його річ – отримавши на це офіційних дозвіл. Особисто не знайомий я й із Річі Блекмором. А от з Джессі Куком – ми справжні друзі, разом гастролюємо. Недавно їздили в Аризону.
- Ваш батько мріяв, щоб ви грали на сопілці. Мати посадила вас за фортепіано. А ви обрали скрипку, яка й стала вашою “візитівкою”...
- Мама розповідала, що, будучи на фестивалі українців з усього світу в словацькому місті Свіднику, українка з Канади подарувала їй залізну скрипку. При цьому сказала: “У вас буде син, і буде він скрипалем”. Мама тоді була вагітна мною – на третьому місяці. І у шість років мені захотілося грати на скрипці...
- Який інструмент після скрипки ваш улюблений?
- Фортепіано. А на третьому місці – гітара.
- Граєте на 15 музичних інструментах...
- Не рахував, але приблизно на стількох. У Театр музики народів світу Назарова набирали музикантів з усіх братніх республік. І нас вчили грати на різноманітних інструментах – вірменських, азербайджанських...
- Це в цьому колективі до вас приклеїлося прізвисько “Бандера”?
- Так. “Бандерою” мене називали жартома. Ми ж поприїжджали до Москви з усіх куточків Союзу. Про незалежність своєї країни тоді мріяв не лише я, а й інші – прибалти, наприклад.
- Театр музики народів світу під керівництвом Володимира Назарова був візитівкою Радянського Союзу. Його патронував Михайло Горбачов. Доводилося бачитись?
- Бачився і з ним, і з Раїсою Максимівною. Разом з нею наш колектив відкривав університет у Мадриді. Там стався кумедний випадок. У цю поїздку Назаров делегував не весь театр, а гуцульсько-молдавську “бригаду”. Десь із півгодини ми грали перед офіційними особами. Після чого Раїса Максимівна поцікавилася: “Хлопці, а ви можете зіграти щось молдавське?”...
- З колективом Назарова ви грали навіть перед Хусейном...
- Так, “Госконцерт” посилав нас у різні куточки світу. У Йорданії ми були два тижні, грали в палаці перед гостями короля. Несподіванкою для мене стало те, що особиста охорона Хусейна складалася виключно із чеченців.
- Це під час тих гастролей Хусейн подарував вам іменний годинник?
- І мені, і всім іншим артистам нашого театру. Свій годинник я потім продав Назарову... Він сам мене про це попросив – після того, як свій подарунок від Хусейна віддав як хабар у міністерство культури... “Продай мені, ти й так його загубиш”, - сказав Назаров. Я – така людина: все гублю, у мене все вислизає з рук.
- І за скільки ви продали цей цінний годинник?
- За тисячу рублів. На той час це були великі гроші. Ми з друзями гуляли на них декілька тижнів...
- Перед Віктором Ющенком виступали?
- З Ющенком ми особисто знайомі. Познайомилися ще тоді, коли він був банкіром. Я жив у Києві й тісно співпрацював із посольством США. Ющенко був частим гостем їхніх забав, на яких ми грали. Запросив наш колектив виступити в Національний банк України. А наступного разу ми бачилися вже в Канаді. Віктор Андрійович приїжджав сюди ще прем’єр-міністром. І я дуже здивувався, що він упізнав мене. “Бери валізу – й поїхали додому”, – сказав мені. “Станеш президентом – подумаю”, – пожартував тоді я.
- Ющенко Президентом став, а ви досі живете в Канаді. Що могло б спонукати вас назавжди повернутися в Україну?
- Важке запитання... Дуже люблю Україну й українців. Але мабуть, буде краще, якщо я тут репрезентуватиму свою країну. Моє життя в Канаді вже стабілізувалося.
- Правда, що носите золоту обручку із тризубом?
- Так, вона й зараз на мені. Ця обручка – як частинка України, яка постійно зі мною. Хотів зняти – не знімається...
- Під час Помаранчевої революції ви грали на Майдані...
- Так, приїжджав до Києва разом із групою з Америки “Фата моргана” (колись вони грали з Тарасом Петриненком).
- Живучи в Канаді, які емоції найчастіше відчуваєте, коли стежите за подіями останніх років в Україні?
- Кожен мій день завершується тим, що читаю в Інтернеті новини з України. Хвилююся... Хочу, щоб нарешті Україна стала справжньою державою. Вже стільки українці терплять...
- Ви – зять Степана Хмари. Як познайомилися з його донькою?
- Вона підійшла до мене після мого концерту тут, у Торонто, у 1999 році. Так і живемо досі разом. Така у нас “політична” сім’я. Степана Ільковича поважаю. Декілька разів він приїжджав до нас, до Канади. Але частіше бачимося в Україні.
- У вас є донечка Софійка...
- Їй – два роки. По ночах співає – спати не дає. Дуже жвава дитина. Нещодавно їздили з нею на Кубу. Думав, відпочину – та де там...
Фото з архіву "ВЗ". Інтерв'ю : Галина ГУЗЬО - "Високий Замок" Вперше опубліковано 16.06.2007
У рідну Україну музикант із Канади, де живе вже десять років, приїжджає здебільшого на концерти. Цього разу гастролюватиме у Львові – місті, де народився. У вівторок, 19 червня(2007р. прим. vovafed), у Національному драматичному театрі ім. М. Заньковецької відбудеться благодійний сольний концерт Василя Попадюка і його гурту PapaDuke – частину коштів від продажу квитків передадуть дітям-сиротам. Перед відльотом із Канади скрипаль дав ексклюзивне інтерв’ю кореспонденту “ВЗ”.
Зазвичай перед концертами не хвилююся, – розповідав Василь Попадюк. – Та чомусь ці гастролі до Львова викликають у мене хвилювання. Востаннє виступав тут років з три-чотири тому - разом із танцювальною групою “Громовиця” з Чикаго. А цього разу відбудеться мій перший сольний концерт у Львові – разом із моєю групою PapaDuke. Постараємося грати так, як робимо це у всіх інших містах світу. У Торонто живе пів-Львова, тож, сподіваюся, публіка зустріне нас тепло. Ми дамо концерти також у Тернополі та Івано-Франківську. Потім я полечу на виступи у Страсбург та Мюнхен. Згодом знову з групою зберемося в Україні – виступатимемо на “Таврійських іграх” у Києві. А після цього мене чекають у Флоренції та Римі.
- Ви народилися у Львові, закінчили тут заочне відділення консерваторії, клас скрипки. Попри це, вважаєте себе киянином...
- Люблю Львів. І хотів би назвати себе львів’янином, але чи можу? Народився тут, і за духом, мабуть, почуваюся львів’янином. Та виростав у Києві. Коли мені було два роки, наша сім’я переїхала зі Львова – спершу у Кіровоград. Потім тата запросили працювати у хорі ім. Верьовки – і ми перебралися до Києва. Там я чотири роки провчився у консерваторії. На п’ятий курс мені потрібно було перевестися на заочну форму. А оскільки ані в Києві, ані в Москві, де я на той час жив, такої можливості не було, то закінчував Львівську консерваторію.
- Як змінили свою київську прописку на торонтівську? Що це були за часи?
- Це були часи змін. Я жив у Москві – працював у Державному театрі музики народів світу під керівництвом Володимира Назарова. Україна от-от мала стати самостійною. За два місяці до того, як проголосили незалежність, не стало тата... Я повернувся в Україну. При владі був Кравчук. Розумів, що тут – не до мистецтва. Працював у групі “Гопак” – першому приватному колективі. Ми гастролювали у Канаді, США... Та все одно за духом це було далеким від того, що я робив у Москві. І під час третіх гастролей до Канади залишився там. Став, як казали в радянські часи, “нєвозвращєнцем”.
- Людина з Радянського Союзу потрапляє за океан...
- Уперше в Канаді я побував у 1988 році – на Олімпійських іграх у Калґарі, ще з татом. Тоді переді мною справді відкрився інший світ. Вдруге поїхав туди у 1993 році. А емігрував у 1997-му. Правду кажуть, що туризм не варто плутати з еміграцією. Гастролі – це одне, а коли ти там живеш – зовсім інше. На перших порах я працював піаністом Національного балету Канади. Грав усе, що спадало на думку, – від композицій для класичного балету до дитячих пісеньок у джазових обробках. Це було трохи смішно, бо до того таким не займався. Хоча досі багато канадців пам’ятають мене саме як піаніста. Крок за кроком почав виступати, граючи на скрипці. А якось відомий гітарист Pavlo, почувши мене на одному з фестивалів, запросив у свою команду. Як спеціальний гість я грав із Pavlo років із п’ять. Записали разом декілька його альбомів.
- Вас називають “живим нервом”, “золотою скрипкою”, “сучасним Паганіні”... Як ставитеся до своєї популярності, яка виросла до світових масштабів?
- Як кажуть у народі, я – як картопля і м’ясо, дуже проста людина. До своєї популярності ніяк не ставлюся. У мене немає всіх цих сценічних хвороб. Мені просто подобається робити те, що роблю. І приємно, що й іншим це до вподоби.
- Торік ви записали спільну пісню з вокалістом легендарної групи Deep Purple Яном Гіланом. Як познайомилися із ним?
- Випадково. Ян Гілан записував свій альбом на одній із канадських студій. Нас познайомив мій добрий приятель, який продюсував цей альбом. Ми поговорили, посміялися. Старий рокер Гілан виявився простою цікавою людиною. Він запитав у мене: “Хочеш пограти в моєму альбомі?”. “Не запитуй мене двічі”, – відповів я.
- На вашому сайті можна побачити імена таких музичних зірок першої величини, як Еніо Моріконе, Річі Блекмор, Джессі Кук... Спілкуєтеся з ними?
- На моєму сайті можна знайти моїх віртуальних друзів – друзів у my space, близьких мені за духом. З Еніо Моріконе у творчості нас поєднує лише те, що наша група переграла одну його річ – отримавши на це офіційних дозвіл. Особисто не знайомий я й із Річі Блекмором. А от з Джессі Куком – ми справжні друзі, разом гастролюємо. Недавно їздили в Аризону.
- Ваш батько мріяв, щоб ви грали на сопілці. Мати посадила вас за фортепіано. А ви обрали скрипку, яка й стала вашою “візитівкою”...
- Мама розповідала, що, будучи на фестивалі українців з усього світу в словацькому місті Свіднику, українка з Канади подарувала їй залізну скрипку. При цьому сказала: “У вас буде син, і буде він скрипалем”. Мама тоді була вагітна мною – на третьому місяці. І у шість років мені захотілося грати на скрипці...
- Який інструмент після скрипки ваш улюблений?
- Фортепіано. А на третьому місці – гітара.
- Граєте на 15 музичних інструментах...
- Не рахував, але приблизно на стількох. У Театр музики народів світу Назарова набирали музикантів з усіх братніх республік. І нас вчили грати на різноманітних інструментах – вірменських, азербайджанських...
- Це в цьому колективі до вас приклеїлося прізвисько “Бандера”?
- Так. “Бандерою” мене називали жартома. Ми ж поприїжджали до Москви з усіх куточків Союзу. Про незалежність своєї країни тоді мріяв не лише я, а й інші – прибалти, наприклад.
- Театр музики народів світу під керівництвом Володимира Назарова був візитівкою Радянського Союзу. Його патронував Михайло Горбачов. Доводилося бачитись?
- Бачився і з ним, і з Раїсою Максимівною. Разом з нею наш колектив відкривав університет у Мадриді. Там стався кумедний випадок. У цю поїздку Назаров делегував не весь театр, а гуцульсько-молдавську “бригаду”. Десь із півгодини ми грали перед офіційними особами. Після чого Раїса Максимівна поцікавилася: “Хлопці, а ви можете зіграти щось молдавське?”...
- З колективом Назарова ви грали навіть перед Хусейном...
- Так, “Госконцерт” посилав нас у різні куточки світу. У Йорданії ми були два тижні, грали в палаці перед гостями короля. Несподіванкою для мене стало те, що особиста охорона Хусейна складалася виключно із чеченців.
- Це під час тих гастролей Хусейн подарував вам іменний годинник?
- І мені, і всім іншим артистам нашого театру. Свій годинник я потім продав Назарову... Він сам мене про це попросив – після того, як свій подарунок від Хусейна віддав як хабар у міністерство культури... “Продай мені, ти й так його загубиш”, - сказав Назаров. Я – така людина: все гублю, у мене все вислизає з рук.
- І за скільки ви продали цей цінний годинник?
- За тисячу рублів. На той час це були великі гроші. Ми з друзями гуляли на них декілька тижнів...
- Перед Віктором Ющенком виступали?
- З Ющенком ми особисто знайомі. Познайомилися ще тоді, коли він був банкіром. Я жив у Києві й тісно співпрацював із посольством США. Ющенко був частим гостем їхніх забав, на яких ми грали. Запросив наш колектив виступити в Національний банк України. А наступного разу ми бачилися вже в Канаді. Віктор Андрійович приїжджав сюди ще прем’єр-міністром. І я дуже здивувався, що він упізнав мене. “Бери валізу – й поїхали додому”, – сказав мені. “Станеш президентом – подумаю”, – пожартував тоді я.
- Ющенко Президентом став, а ви досі живете в Канаді. Що могло б спонукати вас назавжди повернутися в Україну?
- Важке запитання... Дуже люблю Україну й українців. Але мабуть, буде краще, якщо я тут репрезентуватиму свою країну. Моє життя в Канаді вже стабілізувалося.
- Правда, що носите золоту обручку із тризубом?
- Так, вона й зараз на мені. Ця обручка – як частинка України, яка постійно зі мною. Хотів зняти – не знімається...
- Під час Помаранчевої революції ви грали на Майдані...
- Так, приїжджав до Києва разом із групою з Америки “Фата моргана” (колись вони грали з Тарасом Петриненком).
- Живучи в Канаді, які емоції найчастіше відчуваєте, коли стежите за подіями останніх років в Україні?
- Кожен мій день завершується тим, що читаю в Інтернеті новини з України. Хвилююся... Хочу, щоб нарешті Україна стала справжньою державою. Вже стільки українці терплять...
- Ви – зять Степана Хмари. Як познайомилися з його донькою?
- Вона підійшла до мене після мого концерту тут, у Торонто, у 1999 році. Так і живемо досі разом. Така у нас “політична” сім’я. Степана Ільковича поважаю. Декілька разів він приїжджав до нас, до Канади. Але частіше бачимося в Україні.
- У вас є донечка Софійка...
- Їй – два роки. По ночах співає – спати не дає. Дуже жвава дитина. Нещодавно їздили з нею на Кубу. Думав, відпочину – та де там...
Фото з архіву "ВЗ". Інтерв'ю : Галина ГУЗЬО - "Високий Замок" Вперше опубліковано 16.06.2007
Василь Попадюк | Vasyl Popadiuk 1/5 and Papa Duke Band - 14th. Toronto Ukrainian Festival 2010
via LightOnTheDarkness. Виступ віртуоза-скрипаля Василя Попадюка та його гурту "Papa Duke Band" на фестивалі в Торонті. Василь Попадюк народився у Львові 16 січня 1966 року в сім’ї артистів. Мама, Світлана Попадюк, – хореограф. Батько, також Василь Попадюк, – відомий сопілкар, був учасником хору ім. Верьовки, керував знаменитими “Троїстими музиками”. Попадюк-молодший з семи років навчався в Київській спеціальній музичній школі ім. М. Лисенка. Потім вступив у Київську консерваторію ім. П. Чайковського, звідки на останньому курсі перевівся на заочне відділення Львівської музичної академії ім. М. Лисенка. П’ять років тому скрипаль заснував власний гурт PapaDuke, з яким їздить світом, граючи музику у стилях world music, latino, gypsy, jazz-rock… via "Високий Замок"
Zirka | Зірка | 14th. Toronto Ukrainian Festival 2010 - Ой Смереко
via LightOnTheDarkness Виступ гурту "Зірка" на 14-му Українському фестивалі в Торонто, що відбувся 17-19 вересня 2010 р. Гарна то була забава.
30 квіт. 2011 р.
ЗУБРІВКА | ZUBRIVKA | 2009 Toronto Ukrainian Festival Highlights
via UkeTube - Дуже люблю українську музику з-за кордону. Ще був малим - в 70-х роках були популярними записи канадських українців("Буря"). Друга хвиля мого знайомства з діаспорною музикою сталася наприкінці 80-х,початку 90-х(Квітка Цісик,Дарка і Славко, група "Зоря").Тепер, в епоху інтернету, значно легше шукати, знайомитись, спілкуватись і звичайно слухати,дивитись і насолоджуватись автентичною українською музикою(Zirka,Zubrivka,Zrada,ГРIМ,Theresa Sokyrka . Чого і вам всім бажаю. Зі свого боку буду й надалі пропагувати діаспорних виконавців )
28 квіт. 2011 р.
Тарас Житинський - Любо братці любо | Taras Zhytynskyj
via fyvm4y Дуже люблю пісні у виконанні свого земляка з Івано-Франківська - Тараса Житинського. Більше інфи про Тараса тут.
Тряслися грозно Пиренеи | Поэт и гражданин
via tvrainru Подобається мені російський проект "Поэт и гражданин".Все-таки телеканал "Дощ" щось та й проливає )... Шкода, що в Україні нема нічого схожого(
Присвята дощу / Посвящение дождю / Dedication rain
via SuperCatok Телеканал "Дощ" зняв зі свого етеру вірш Д.Бикова "Двуглавое", вочевидь злякавшись занадто сміливої сатири і можливих наслідків.
21 квіт. 2011 р.
Приколи від пана Штефка та Компанії / Гумор / Humor / LOL
- То не є стабілізатор, то просто - відсікатель;
- Вчера сім дивив футбол, але... то була груба гра - били по ногах, по колінах... по тім;
- То пусте, то є бавлінка, щоби людям голови забивати;
- Північна країна - Філяндія;
- Там недалеко є банк, а в тому банці - є банкомат;
- А сам я тримаю гроші на кредобанці;
- Дніпро грає Динаму, а Металург Таврію;
- То треба міннєти вентиль;
- Так... пише по англійски: піктюрес,імагес,1 відеос, му фотос.
( далі буде)
- Вчера сім дивив футбол, але... то була груба гра - били по ногах, по колінах... по тім;
- То пусте, то є бавлінка, щоби людям голови забивати;
- Північна країна - Філяндія;
- Там недалеко є банк, а в тому банці - є банкомат;
- А сам я тримаю гроші на кредобанці;
- Дніпро грає Динаму, а Металург Таврію;
- То треба міннєти вентиль;
- Так... пише по англійски: піктюрес,імагес,1 відеос, му фотос.
( далі буде)
о
16:00
Опубліковано
Unknown
0
коментарі
Надіслати електронною поштоюОпублікувати в блозіПоділитися в XОпублікувати у FacebookПоділитися в Pinterest
Мітки:
Гумор,
Пан Штефко,
LOL
13 квіт. 2011 р.
Канни відкриються врученням Бернардо Бертолуччі почесної Пальмової гілки / Bernardo Bertolucci
На Каннському кінофестивалі з цього року починається нова традиція: відтепер кожен рік на церемонії відкриття буде вручатися особлива нагорода під назвою «Почесна пальмова гілка». У 2011 році її буде удостоєний італійський режисер Бернардо Бертолуччі.
Цим почесним призом буде нагороджуватися визнаний у світі режисер, роботи якого широко відомі, але жодного разу не були відзначені головною нагородою фестивалю. Нещодавно таку «Почесну пальмову гілку» з рук президента фестивалю Жиля Жакоба отримали Вуді Аллен у 2002 році та Клінт Іствуд у 2009 році за рішенням ради адміністрації фестивалю. З цього року нагорода стане щорічною і буде вручатися на церемонії відкриття.
Б.Бертолуччі вписав в історію італійського кіно кілька шедеврів у різних жанрах, від особистих драм до масштабних епопей: «Останнє танго в Парижі» (1972), «Двадцяте століття» (1976), «Під покровом небес» (1990), «Мрійники» (2003). Його стрічки відрізняються гостротою порушених політичних і соціальних проблем, глибоким ліризмом, відточеною і одночасно витонченою постановкою, що забезпечує їм особливе місце в історії світового кіномистецтва.
«Неперевершена майстерність, з якою створено ці твори, щодня постає перед нами з усією очевидністю. Самовідданість, з якою Бертолуччі присвятив себе кіномистецтву, і давні зв'язки, що об'єднують його з фестивалем, безперечно, найкраща підстава для того, щоб саме цей режисер став першим лауреатом тепер щорічної почесної Пальмової гілки», — підкреслюють президент і виконавчий директор кінофоруму Жиль Жакоб і Тьєррі Фремо.
«Почесну пальмову гілку» буде вручено 11 травня на церемонії відкриття 64-го Каннського фестивалю у присутності журі за головуванням Роберта де Ніро, що зіграв одну з ролей у фільмі Б.Бертолуччі «Двадцяте століття».
За матеріалами офіційного сайту Каннського кінофестивалю та сайту ZN.UA
Від себе додам, що Бертолуччі - один з моїх улюблених режисерів.На початку 80-х, в місті Львові, ходили легенди про його фільм "Останнє танго в Парижі". Цей шедевр львів'яни мали змогу подивитись завдяки "ноцному кіну" польської телевізії.На той час у Львові можна було приймати два польські ТВ канали.
10 квіт. 2011 р.
Межі контролю Джима Джармуша / The Limits of Control - Jim Jarmusch
Повинне бути щось у Нью-Йорку, що робить із режисерів, які там виросли, бунтарів та дисидентів з природнім імунітетом проти спокус та догмат Голівуду. Фільми Джона Кассаветіса, Мартіна Скорсезе, Джеймса Тобака, Вуді Аллена чи Спайка Лі не потребують їх імен у титрах — підписи режисерів є у кожному кадрі та кожній зміні картинки. Нью-Йорк – мистецька столиця світу і можливо саме це заражає його режисерів живописністю, поезією та незаперечною самостійністю.
Джим Джармуш – великий режисер Нью-Йоркської нової хвилі в різних аспектах: він був частиною панк та нью-вейв покоління музикантів та митців, граючи у гурті «The Del-Byzanteens» та конспіруючись з однодумцями-богемою, в той час він перетворив музичну нью-вейв енергію у нью-вейв кінематограф, який став одухотвореним нащадком французького кінематографу Жана-Люка Годара, Франсуа Трюффо, Алена Рене та Жан-П’єрра Мельвіля. Перший повнометражний фільм Джармуша, «Безкінечна відпустка» (Permanent Vacation, 1980 р.), знятий за гроші зі власної університетської стипендій, став одним із найдовершеніших фільмів андеграундної кіносцени, що якраз розвивалася, режисери та актори якої здебільшого складалися з членів гуртів нижнього Манхеттену та голодних митців. Наступним фільмом був «Дивніше ніж в раю» (Stranger Than Paradise, 1984 р.), чудернацька комедія, створена із залишків фільму, подарованих Вімом Вендерсом, у якій у головних ролях знялися друзі Джима: Джон Лурі та Річард Едсон так, як й Естер Балінт, член театральної групи угорських біженців «Squat Theatre». «Дивніше» переміг у номінації «Золота камера» (Caméra d’or) на Канському кінофестивалі у 1984 р. та заробив міжнародне визнання для Джармуша. Далі був гротескний «Поза законом» (Down by Law, 1986 р.), нещасливі пригоди трьох людей, які втекли з ув’язнення у Луїзіані, у головних ролях: Лурі, Том Вейтс та Роберто Беніні, які зробили з Джармуша режисера для хіпстерів. Його окремі фільми, серед яких «Таємничий потяг» (Mystery Train, 1989 р.), «Ніч на землі» (Night on Earth, 1991 р.) та «Кава і цигарки» (Coffee and Cigarettes, 2003 р.), зібрали разом еклектичний узгоджений акторський склад, який, у викривленому, лаконічному стилі, розказує історії, що переплітаються та які позначені загадковими й авантюрними, але незбагненними поворотами сюжету. Джармушу не потрібно було змінюватися, щоб задовольнити публіку, але він змінився, щоб задовольнити себе. Завдяки «Мерцю» (Dead Man, 1995 р.) з Джонні Депом у головній ролі утікача, який подорожує на Далекий Захід, режисер перейшов у новий етап —особисту подорож, спосіб також випробуваний і в блискучому фільмі «Пес-привид: шлях самурая» (Ghost Dog: The Way of the Samurai, 1999 р.), у головній ролі з Форестом Вітекером про кіллера з внутрішнім світом.
«Межі контролю» (The Limits of Control), який вийшов 1 травня, показує подібного загадкового персонажа, якого грає Ісаак де Банколе, який з’являвся у«Ніч на землі» та «Пес-привид» і якого багато хто впізнає, адже він зображав африканського прем’єр-міністра Мотобо у телесеріалі «24». Де Банколе у «Межах контролю» подорожує крізь чарівні пейзажі Іспанії, виконуючи завдання достатньо таємниче, щоб пасувати назві фільму, яка була запозичена з оповідання Вільяма Берроуза. Чудовий акторський склад, включаючи Тільду Свінтон, Джона Гарта, Паз де ля Гуерта та Білла Мюррея, які об’єднують зусилля, щоб захопити глядачів непередбачуваною таємничою комедією та непевним очікуванням. Цей екстраординарний фільм підтверджує, що Джармуш митець, який стоїть в одному ряду з режисерами, якими він захоплюється, як-от: Мельвіль, Джон Бурмен, Ніоклас Рей та Семуель Фуллер.
(На знімальному майданчику фільму "The limits of control")
Текст і фото з сайту АРТ ЖУРНАЛ
8 квіт. 2011 р.
Навіки разом / Юрій Андрухович
В одному зі своїх інтерв’ю Сергій Жадан розповів історію, про яку я грішним ділом уже й забув, а тепер на неї випадково натрапив. Суть її така. Певний студент подарував йому танкістський шолом. Наступного дня Сергій вилітав до Швейцаріі, де ми з ним мали спільний виступ. Згадавши, що в мене день народження, Сергій вирішив передарувати той шолом мені. Я, хоч у танкових військах не служив і відповідно ніколи не горів у жодному танку, подарунок усе-таки прийняв. Шолом був теплий, я одягнув його після виступу і пішов собі в ньому вулицями Берна. Дорогою до готелю ми зупинили таксі. Водій-балканець зиркнув на мене впівока, після чого розсміявся і ламаною німецькою сказав: "О, japanisсhe Aviator!".
Загалом Сергій майстер запам’ятовувати (і що важливіше – довигадувати) подібні речі. Якби не він, уся ця історійка, та й не тільки вона, щасливо канула б у Лету. Але раз цього не сталося, слід пошукати в ній якогось таємного сенсу.
Ким мене лише не називали! До яких лише національностей не прив’язували! І хоч іншого варіанту, крім як бути українцем, у мене й немає, я справді забагато часу віддаю комп’ютерному моніторові, й від цього поступово роблюся все більше схожим на японця. "А ще, - докинуть у цьому місці мої любі читачі-злостивці, - треба менше пити". Так наче саме японці є світовим еталоном пияцтва.
Пригадую, як мені не сподобалось оте ламане "japanishe Aviator". Відразу виникли асоціації з Другою світовою і тисячами японських льотчиків-камікадзе, цих юних самураїв, ще фактично дітей, закинутих у самісіньку пащу смерті. У нас люблять перетирати схожі теми. Розпатякувати про Сталіна чи Гітлера, про їхню начебто геніальну здатність посилати мільйони людей на заріз і вганяти їх у таку безвихідь, що нічого іншого, крім смерті героя, вже не лишається.
Японці завжди здавалися мені трохи інопланетянами. Не зовсім такими, як решта земних мешканців. З кількома японцями я досить близько знайомий. Скажімо, з композитором Тошіо Госокавою. На його прохання я записав йому з дюжину дисків старовинної української музики – "Божичів", "Древа", Компаніченка. Проте ми з Тошіо так і не стали друзями. З інопланетянами можливі контакти, але не дружба.
Утім, самі японці всіляко борються зі своєю інопланетністю. Саме тому вони чемпіони світу з наслідування. Російська класика, британський рок, американські комікси пустили серед них настільки міцне коріння, що виплодили вже й власних культурних монстрів – манґа, додзінсі, культових японських письменників, з головою занурених у західний літературний контекст. Той самий Госокава під час одного з берлінських семінарів зауважив приблизно таке: "Японська культура – це культура копіювання. Але наші копії кращі від оригіналів".
Захоплення японцями як найбільш технологічною й надсучасною нацією, що змогла зберегти усе традиційне, автентичне, й досить ефективно синтезувати його із західним, є явищем універсальним та повсюдним. Українська ж версія цього явища породила безліч смішних теорій щодо схожості японської й нашої культур. Для того, щоб досхочу ними натішитися, вистачає розшукати відповідну статтю у "Вікіпедії" - японські пагоди і гуцульські церкви, квіткові орнаменти кімоно і українських вишиванок.
Ба, навіть і якісь лексичні схожості знайшлися – причому навіть не з тих, де відома межигірська резиденція в японському перекладі мала б називатися Хатахама. З’явився навіть японець-бандурист, із вусами та оселедцем, що власним прикладом доводить, наскільки ми близькі.
А ще: нестійкість японської тверді, її постійна схильність до потрясінь – і нескінченні закарпатські паводки. Кримські і курильські територіальні розбори з росіянами. Та й ґуґл на запит у пошуку "японці українці", виявляється, подає на мільйон результатів більше, ніж у пошуку "українці росіяни". Наш потяг до цієї дивної країни є справді ні з чим не порівнюваним. "От яких братів і сусідів ми б воліли мати на сході", - думалось мені, поки врешті не сталося те, що об’єднало нас по-трагічному: аварія на "Фукусімі-1".
Відомо ж – ніщо так не об’єднує, як спільна біда. У нас із японцями їх тепер аж дві – аварії на АЕС та сусідство з Росією. Таким чином, ми з ними вже навіки разом. Дружимо радіоактивними зонами та всіма можливими наслідками. Як і в нас, у них слово "промінь" асоціюється не тільки з чимось радісним і сонячним, а швидше навпаки.
Я вірю, що японці вистоять, і рятівний йод їхніх морів зупинить променеву хворобу. Адже іншої планети, щоб утекти звідси, в них насправді немає.
А ще мені дуже хочеться, щоб наші спільні з ними сусіди зі своїм радісним "Это вам за Курилы" врешті позатикалися. Бо це ж таки вже за межею – стоїть собі косоротий гопник світового масштабу на перехресті народів та культур і роздає направо й наліво свої стусани – тобі за Курили, тобі за Севастополь, оцим за Південну Осетію, а цим узагалі – за те, що прибалти. І щоб якось його вгамувати, я навіть погодився б стати безстрашним Японським Авіатором.
Передрук з сайту ТСН.UA
Фото vasyltereshchuk.blogspot.com
Загалом Сергій майстер запам’ятовувати (і що важливіше – довигадувати) подібні речі. Якби не він, уся ця історійка, та й не тільки вона, щасливо канула б у Лету. Але раз цього не сталося, слід пошукати в ній якогось таємного сенсу.
Ким мене лише не називали! До яких лише національностей не прив’язували! І хоч іншого варіанту, крім як бути українцем, у мене й немає, я справді забагато часу віддаю комп’ютерному моніторові, й від цього поступово роблюся все більше схожим на японця. "А ще, - докинуть у цьому місці мої любі читачі-злостивці, - треба менше пити". Так наче саме японці є світовим еталоном пияцтва.
Пригадую, як мені не сподобалось оте ламане "japanishe Aviator". Відразу виникли асоціації з Другою світовою і тисячами японських льотчиків-камікадзе, цих юних самураїв, ще фактично дітей, закинутих у самісіньку пащу смерті. У нас люблять перетирати схожі теми. Розпатякувати про Сталіна чи Гітлера, про їхню начебто геніальну здатність посилати мільйони людей на заріз і вганяти їх у таку безвихідь, що нічого іншого, крім смерті героя, вже не лишається.
Японці завжди здавалися мені трохи інопланетянами. Не зовсім такими, як решта земних мешканців. З кількома японцями я досить близько знайомий. Скажімо, з композитором Тошіо Госокавою. На його прохання я записав йому з дюжину дисків старовинної української музики – "Божичів", "Древа", Компаніченка. Проте ми з Тошіо так і не стали друзями. З інопланетянами можливі контакти, але не дружба.
Утім, самі японці всіляко борються зі своєю інопланетністю. Саме тому вони чемпіони світу з наслідування. Російська класика, британський рок, американські комікси пустили серед них настільки міцне коріння, що виплодили вже й власних культурних монстрів – манґа, додзінсі, культових японських письменників, з головою занурених у західний літературний контекст. Той самий Госокава під час одного з берлінських семінарів зауважив приблизно таке: "Японська культура – це культура копіювання. Але наші копії кращі від оригіналів".
Захоплення японцями як найбільш технологічною й надсучасною нацією, що змогла зберегти усе традиційне, автентичне, й досить ефективно синтезувати його із західним, є явищем універсальним та повсюдним. Українська ж версія цього явища породила безліч смішних теорій щодо схожості японської й нашої культур. Для того, щоб досхочу ними натішитися, вистачає розшукати відповідну статтю у "Вікіпедії" - японські пагоди і гуцульські церкви, квіткові орнаменти кімоно і українських вишиванок.
Ба, навіть і якісь лексичні схожості знайшлися – причому навіть не з тих, де відома межигірська резиденція в японському перекладі мала б називатися Хатахама. З’явився навіть японець-бандурист, із вусами та оселедцем, що власним прикладом доводить, наскільки ми близькі.
А ще: нестійкість японської тверді, її постійна схильність до потрясінь – і нескінченні закарпатські паводки. Кримські і курильські територіальні розбори з росіянами. Та й ґуґл на запит у пошуку "японці українці", виявляється, подає на мільйон результатів більше, ніж у пошуку "українці росіяни". Наш потяг до цієї дивної країни є справді ні з чим не порівнюваним. "От яких братів і сусідів ми б воліли мати на сході", - думалось мені, поки врешті не сталося те, що об’єднало нас по-трагічному: аварія на "Фукусімі-1".
Відомо ж – ніщо так не об’єднує, як спільна біда. У нас із японцями їх тепер аж дві – аварії на АЕС та сусідство з Росією. Таким чином, ми з ними вже навіки разом. Дружимо радіоактивними зонами та всіма можливими наслідками. Як і в нас, у них слово "промінь" асоціюється не тільки з чимось радісним і сонячним, а швидше навпаки.
Я вірю, що японці вистоять, і рятівний йод їхніх морів зупинить променеву хворобу. Адже іншої планети, щоб утекти звідси, в них насправді немає.
А ще мені дуже хочеться, щоб наші спільні з ними сусіди зі своїм радісним "Это вам за Курилы" врешті позатикалися. Бо це ж таки вже за межею – стоїть собі косоротий гопник світового масштабу на перехресті народів та культур і роздає направо й наліво свої стусани – тобі за Курили, тобі за Севастополь, оцим за Південну Осетію, а цим узагалі – за те, що прибалти. І щоб якось його вгамувати, я навіть погодився б стати безстрашним Японським Авіатором.
Передрук з сайту ТСН.UA
Фото vasyltereshchuk.blogspot.com
о
16:16
Опубліковано
Unknown
0
коментарі
Надіслати електронною поштоюОпублікувати в блозіПоділитися в XОпублікувати у FacebookПоділитися в Pinterest
Мітки:
Росія,
Україна,
Юрій Андрухович,
Японія
7 квіт. 2011 р.
Приколи від пана Штефка та Компанії / Гумор / Humor / LOL
- Поставив дома лічильники - і уже по тім не нараховуют );
- Уважєй, бо можуть бути якісь протензії );
- Областний дитячий перетинальний центр );
- Операцийна система ВІНДОМС );
- Опецийна система ЛІНЮХ ) ;
- То є на вулиці Бельведерського ) ;
- Андрію,перевір Е-Мейл мого мобільника )
- Уважєй, бо можуть бути якісь протензії );
- Областний дитячий перетинальний центр );
- Операцийна система ВІНДОМС );
- Опецийна система ЛІНЮХ ) ;
- То є на вулиці Бельведерського ) ;
- Андрію,перевір Е-Мейл мого мобільника )
о
20:17
Опубліковано
Unknown
0
коментарі
Надіслати електронною поштоюОпублікувати в блозіПоділитися в XОпублікувати у FacebookПоділитися в Pinterest
Мітки:
Гумор,
Пан Штефко,
LOL
Як працювала влада Станиславова сто років тому / Ivano-Frankivsk / Stanisławów
Які рішення приймали станиславівські рада та магістрат? Про їх доцільність і справедливість - судити читачам.
Міська влада міжвоєнного Станиславова складалася з виборної міської ради на чолі з бурмістром та магістрату, наділеного виконавчими повноваженнями. До 1934 року магістрат мав назву Станиславівський міський магістрат, а потім був перейменований у Станиславівську міську управу. В компетенцію магістрату входило управління міським майном, стягнення податків, благоустрій міста.
Високий податок на алкоголь
Виробництво і продаж алкогольних напоїв у міжвоєнний період обкладалися високими податками. Так, на засіданні міської ради від 17 травня 1924 року були ухвалені Додатки до оплати від патентів за виробництво і продаж алкогольних напоїв. Згідно з цим рішенням, крім оплати за патенти, встановлювався ще й податок у розмірі 100% від вартості патенту за виробництво алкогольних напоїв і 200% - за продаж алкоголю. Проте уже в серпні 1924 року податок за продаж алкогольних напоїв постановою магістрату був зменшений до 100% від вартості патенту. Такими ці податки і залишилися до 1939 року. Кошти стягувалися на користь міської громади.
Не можеш служити у війську - виконуй громадські роботи
13 вересня 1937 року станиславівський повітовий староста звернувся до бурмістрів з розпорядженням, згідно з яким особи, звільнені від військової служби, були зобов'язані 6 днів на рік виконувати громадські роботи, посильні за станом здоров'я, або відповідно до кваліфікації. Роботи організовувалися в межах гміни. Якщо ж роботи пропонувалися в місцевості, яка знаходилася більше як за 5 км від місця проживання, то проїзд і квартира оплачувалися з місцевого бюджету.
Городи для безробітних
Починаючи з 1935 року, частими були звернення різних громадських організацій Станиславова до міської ради з проханням виділити землю під городні ділянки для безробітних. Наприклад, Зв'язок стрілецький у Станиславові 12 лютого 1935 року звернувся з проханням до міської ради виділити 2 парцелі землі: 1 парцелю (дрібна земельна ділянка різного розміру, в Галичині від 2 до 5 га) - т. зв. «пас землі» на Діброві і 1 парцелю над Бистрицею, щоб роздати безробітним з розрахунку 400 м кв. на родину. Міська рада задовільнила прохання і виділила вказану землю на 1 рік із мізерною оплатою 5 зл. З таким же проханням зверталося Товариство городніх ділянок у 1936 році й отримало землю на Діброві і на Гірці.
Допомога вдові
Вдова поштового службовця Крутова Наталія 6 березня 1926 року звернулася до магістрату з проханням виділити їй разову грошову допомогу у сумі 25 злотих. В той же самий день вдові надали допомогу у сумі 15 зл. Таку ж суму прохачка отримувала щомісяця протягом 1926 -1927 років, ймовірно, виплати тривали і надалі, але відомостей про це не збереглося. Допомога невелика, але постійна!
Чисте місто
24 квітня 1924 року Станиславівська міська рада ухвалила Правила дотримання чистоти і порядку на майданах, вулицях і тротуарах. Згідно із Правилами, власники нерухомості відповідали за чистоту не тільки на своїх подвір'ях, але і за тротуар і частину дороги, що прилягають до їх будинків. Власники були зобов'язані:
в період з 1 квітня до 1 листопада до 7 години ранку старанно підмести тротуар і вулицю і при потребі скропити їх чистою водою; під час посухи скроплювати водою також після обіду;
прибирати прилеглі тротуар і дорогу від води, бруду, снігу і льоду;
У будинках власники мали стежити, щоб брами, коридори, сходи були чистими, а сходи в коридорах милися не менше, ніж раз на тиждень; щоб у помітному місці знаходився закритий смітник для загального користування, який потрібно очищувати уже при наповненні на 2/3; щоб криниці були захищені від можливого засмічення (якщо ж у криниці вода непридатна для пиття, на ній має висіти табличка «вода тільки для господарських потреб»); щоб чистими й відповідно обладнаними були туалети. Звісно, подвір'я мали завжди бути прибраними, а побутові відходи зливатися тільки в каналізацію.Мешканцям міста заборонялося витрушувати чи сушити одяг і білизну на балконах, зберігати на балконах меблі. Не можна було утримувати в центральній частині міста коней чи іншу худобу.
За дотриманням Правил стежила поліція. Порушників безжально карали чималим штрафом від 100 злотих і вище.
Наталія Храбатин
( Передрук з сайту газети "Галицький Кореспондент" )
Міська влада міжвоєнного Станиславова складалася з виборної міської ради на чолі з бурмістром та магістрату, наділеного виконавчими повноваженнями. До 1934 року магістрат мав назву Станиславівський міський магістрат, а потім був перейменований у Станиславівську міську управу. В компетенцію магістрату входило управління міським майном, стягнення податків, благоустрій міста.
Високий податок на алкоголь
Виробництво і продаж алкогольних напоїв у міжвоєнний період обкладалися високими податками. Так, на засіданні міської ради від 17 травня 1924 року були ухвалені Додатки до оплати від патентів за виробництво і продаж алкогольних напоїв. Згідно з цим рішенням, крім оплати за патенти, встановлювався ще й податок у розмірі 100% від вартості патенту за виробництво алкогольних напоїв і 200% - за продаж алкоголю. Проте уже в серпні 1924 року податок за продаж алкогольних напоїв постановою магістрату був зменшений до 100% від вартості патенту. Такими ці податки і залишилися до 1939 року. Кошти стягувалися на користь міської громади.
Не можеш служити у війську - виконуй громадські роботи
13 вересня 1937 року станиславівський повітовий староста звернувся до бурмістрів з розпорядженням, згідно з яким особи, звільнені від військової служби, були зобов'язані 6 днів на рік виконувати громадські роботи, посильні за станом здоров'я, або відповідно до кваліфікації. Роботи організовувалися в межах гміни. Якщо ж роботи пропонувалися в місцевості, яка знаходилася більше як за 5 км від місця проживання, то проїзд і квартира оплачувалися з місцевого бюджету.
Городи для безробітних
Починаючи з 1935 року, частими були звернення різних громадських організацій Станиславова до міської ради з проханням виділити землю під городні ділянки для безробітних. Наприклад, Зв'язок стрілецький у Станиславові 12 лютого 1935 року звернувся з проханням до міської ради виділити 2 парцелі землі: 1 парцелю (дрібна земельна ділянка різного розміру, в Галичині від 2 до 5 га) - т. зв. «пас землі» на Діброві і 1 парцелю над Бистрицею, щоб роздати безробітним з розрахунку 400 м кв. на родину. Міська рада задовільнила прохання і виділила вказану землю на 1 рік із мізерною оплатою 5 зл. З таким же проханням зверталося Товариство городніх ділянок у 1936 році й отримало землю на Діброві і на Гірці.
Допомога вдові
Вдова поштового службовця Крутова Наталія 6 березня 1926 року звернулася до магістрату з проханням виділити їй разову грошову допомогу у сумі 25 злотих. В той же самий день вдові надали допомогу у сумі 15 зл. Таку ж суму прохачка отримувала щомісяця протягом 1926 -1927 років, ймовірно, виплати тривали і надалі, але відомостей про це не збереглося. Допомога невелика, але постійна!
Чисте місто
24 квітня 1924 року Станиславівська міська рада ухвалила Правила дотримання чистоти і порядку на майданах, вулицях і тротуарах. Згідно із Правилами, власники нерухомості відповідали за чистоту не тільки на своїх подвір'ях, але і за тротуар і частину дороги, що прилягають до їх будинків. Власники були зобов'язані:
в період з 1 квітня до 1 листопада до 7 години ранку старанно підмести тротуар і вулицю і при потребі скропити їх чистою водою; під час посухи скроплювати водою також після обіду;
прибирати прилеглі тротуар і дорогу від води, бруду, снігу і льоду;
У будинках власники мали стежити, щоб брами, коридори, сходи були чистими, а сходи в коридорах милися не менше, ніж раз на тиждень; щоб у помітному місці знаходився закритий смітник для загального користування, який потрібно очищувати уже при наповненні на 2/3; щоб криниці були захищені від можливого засмічення (якщо ж у криниці вода непридатна для пиття, на ній має висіти табличка «вода тільки для господарських потреб»); щоб чистими й відповідно обладнаними були туалети. Звісно, подвір'я мали завжди бути прибраними, а побутові відходи зливатися тільки в каналізацію.Мешканцям міста заборонялося витрушувати чи сушити одяг і білизну на балконах, зберігати на балконах меблі. Не можна було утримувати в центральній частині міста коней чи іншу худобу.
За дотриманням Правил стежила поліція. Порушників безжально карали чималим штрафом від 100 злотих і вище.
Наталія Храбатин
( Передрук з сайту газети "Галицький Кореспондент" )
6 квіт. 2011 р.
Японія.Втеча від цунамі. / Running from Tsunami: Dramatic rescue video of moments when water hit Japan
via RussiaToday Вражаюче відео втечі від цунамі.Знову бачимо стійкість та взаємодопомогу жителів Японії.
3 квіт. 2011 р.
Пляж Васили севернее входа в Балаклавскую бухту / Севастополь / Балаклава
Пляж Васили севернее входа в Балаклавскую бухту
02.04.2011 23:21 Максим Береговой
Пляж «Васили» находится между «Яшмовым» пляжем и входом в Балаклавскую бухту. От входа в бывший подземный завод к пляжу ведет короткое шоссе, можно проехать на машине, летом ходят маршрутки. Через 10 минут Вы будете уже на пляже. Весной можно прогуляться пешком.
Летом до пляжа можно также добраься и на ялике из Балаклавы. Катера, к сожалению, туда не ходят. Поездка недолгая, но стоить будет недешево, поэтому лучше ехать большой компанией.
Рядом с пляжем находится Пансионат Балаклавского рудоуправления. Ну а карьеры этого шумят за Караньскими высотами. Вершину каьера видно на фото с моря.
Пляж достаточно оборудован, его составляющая – песок и мелкая галька, попадаются и ракушки. Вода в море чистая, виды изумительные и уникальные по красоте. Мыс Айя с этого берега смотрится иначе, чем с Серебрянного или Золотого пляжа. Видна широкая панорама гор.
Места на пляже много, поэтому на нём можно расположиться без проблем. Пищевые торговые точки находятся наверху; на пляже работают спасатели, есть кабинки для переодевания, Но никаких аттракционов на пляже нет.
К пляжу сверху ведет удобная лестница, спуск и, главное, подъем, не так утомительны как возле Георгиевского монстыря. Отдыхающие подсчитали что там всего 288 ступенек. На спуске кее-где можно посидеть на лавочках.
/ Текст і всі фото з сайту Пульс Севастополя. /
02.04.2011 23:21 Максим Береговой
Пляж «Васили» находится между «Яшмовым» пляжем и входом в Балаклавскую бухту. От входа в бывший подземный завод к пляжу ведет короткое шоссе, можно проехать на машине, летом ходят маршрутки. Через 10 минут Вы будете уже на пляже. Весной можно прогуляться пешком.
Летом до пляжа можно также добраься и на ялике из Балаклавы. Катера, к сожалению, туда не ходят. Поездка недолгая, но стоить будет недешево, поэтому лучше ехать большой компанией.
Рядом с пляжем находится Пансионат Балаклавского рудоуправления. Ну а карьеры этого шумят за Караньскими высотами. Вершину каьера видно на фото с моря.
Пляж достаточно оборудован, его составляющая – песок и мелкая галька, попадаются и ракушки. Вода в море чистая, виды изумительные и уникальные по красоте. Мыс Айя с этого берега смотрится иначе, чем с Серебрянного или Золотого пляжа. Видна широкая панорама гор.
Места на пляже много, поэтому на нём можно расположиться без проблем. Пищевые торговые точки находятся наверху; на пляже работают спасатели, есть кабинки для переодевания, Но никаких аттракционов на пляже нет.
К пляжу сверху ведет удобная лестница, спуск и, главное, подъем, не так утомительны как возле Георгиевского монстыря. Отдыхающие подсчитали что там всего 288 ступенек. На спуске кее-где можно посидеть на лавочках.
/ Текст і всі фото з сайту Пульс Севастополя. /
о
11:22
Опубліковано
Unknown
2
коментарі
Надіслати електронною поштоюОпублікувати в блозіПоділитися в XОпублікувати у FacebookПоділитися в Pinterest
Мітки:
Балаклава,
Море,
Пляж,
Севастополь,
Balaklava,
Sevastopol
2 квіт. 2011 р.
Матриця.Кость Москалець / Matrix. K. Moskalets
via kostmoskalets Так, це він,справжній романтик,останній з НЕО української культури. І,звісно,його варіант МАТРИЦІ.
Соколине гніздо - окраса Станіслава
Будівля обласної дитячої біб-ліотеки на Міцкевича однозначно потрапляє в десятку візитівок міста. Листівки з її зображенням випускались за Австрії, Польщі, СРСР і, нарешті, в незалежній Україні. Що ж то за споруда, яка викликає жвавий інтерес у фотографів декількох поколінь?
Усе почалося з гімнастики
Цей будинок звели у 1895 році для потреб польського спортивного товариства «Сокіл» (був ще й український, у «Просвіті»). Ця організація, створена в середині ХІХ століття у Чехії, незабаром здобула популярність у всіх слов’янських народів імперії Габсбургів. У Станиславові товариство з’явилося 1884 року. Воно ставило за мету фізичне й моральне гартування молоді. Наголос робився на фехтуванні, важкій атлетиці та гімнастичних вправах. Існувала навіть спеціальна «сокільська» гімнастика. Вправи були настільки вдало скомбіновані, що комплекс взяли на озброєння у російських військових училищах. А ті, хто служив у радянській або український арміях, мають добре пам’ятати зарядку о шостій ранку та вправи №1 і №2. Вони теж — сокільські.
Але повернімось до Станиславова. Місцеве товариство було дуже бідним і довший час не могло дозволити собі окремого приміщення. Та що там приміщення, грошей не вистачало навіть на проект. І тоді комітет звернувся за допомогою до відомих львівських архітекторів. Результат перевершив усі сподівання — зі Львова надійшло аж 14 варіантів креслень!
Великий вибір породжує вимогливість, і сокільський комітет став перебирати харчами. Спочатку зупинились на проекті пана Вісньовського, а потім обрали креслення краківського архітектора Кароля Заремби. Саме він і вважається офіційним батьком споруди. Проте є одне «але». Точніше два. По-перше, Заремба не відвідував Станиславів ні до, ні в процесі будови. Креслення-то він вислав, але зробити їхню прив’язку до місцевості не спромігся. По-друге, у той час в місті жив ще один відомий архітектор — Ян Томаш Кудельський. Сучасна дослідниця Жанна Комар знайшла спогади онуки архітектора, яка пише, що дідусь проектував «також костели і садиби громадських організацій, наприклад «Соколу». Отже, напевно, до проекту долучилися декілька митців.Спортзал у стилі середньовіччя
Будівництво йшло повним ходом, і 22 вересня 1895 року Станиславів прикрасився ще одним чудовим будинком. Вежа зробила його схожим на середньовічний замок. Її купол увінчував флюгер, який можна побачити і сьогодні. А ось бетонна фігура орла на фронтоні не збереглась. Птах був символом польської держави, а німці, та й совіти, її не надто толерували.
У 1905 році місцевий художник Рубчак розписав будівлю. На фасаді він розмістив фреску, що являла собою копію картини Яна Гротгера «Битва». На ній зображено епізод польського повстання 1863-1864 років, де купка поляків з останніх сил захищає свій прапор від підступ-них москалів. Над картиною, у прямокутній рамці, містилась назва закладу — «SOKOL», а нижче, по карнизу, в нішах можна було побачити зображення 24 гербів польських земель.
Збереглося досить багато довоєнних світлин «Сокола», але всі вони показують будівлю ззовні. А що було всередині? Те, що і мало бути у спортивному товаристві — гімнастична зала. На рідкісному фото 1925 року можна побачити простору кімнату із гімнастичними кільцями, конями і козлами (чи то цапами), атлетичними палицями і… кінним портретом Тадеуша Костюшка.
У 1907 році сталася техногенна катастрофа. 23 вересня потужний вибух розбудив мешканців площі Міцкевича. Як з’ясувалось пізніше, це детонував газ, що просочився з труби у підвалі. На початку ХХ століття його використовували для освітлення, і час від часу по місті гриміло.
Власники «Соколу» зробили висновки з цієї події та застрахували споруду. І не дарма. У 1927 році будинок сильно постраждав під час пожежі. Шкоду оцінили у 200 000 польських злотих, які виплатило страхове товариство. Цієї суми вистачило на капітальну реставрацію, та ще й залишилось на будівництво кінотеатру «Тон» (нині «Люмьєр»), який відкрився через два роки. Злі язики навіть стверджували, що члени товариства самі підпалили будинок, аби заробити. Проте недоброзич-ливців і заздрісників завжди вистачало…
Після «золотого вересня» 1939 року всі «Соколи» (як польські, так і українські) розігнали. Більшовики вирішили, що місцевій молоді цілком вистачить Осоавіахіму (попередник ДОСААФ) і футбольної збірної НКВС «Динамо». Найкраще — дітям
Що творилось у цих стінах за німців, поки що не відомо. Можливо, тут мешкав якийсь генерал. Так чи інакше споруда щасливо пережила війну. А з 29 серпня 1945 року приміщення отримало нового господаря — обласну дитячу бібліотеку.
У 1977 році бібліотеку прикрасив барельєф роботи скульптора Топоркової та архітектора Попиченка. На зображенні — босоногі гуцули із прапором і напис «13 листопада 1905 р. на цій площі відбулась маніфестація трудящих на підтримку першої революції в Росії 1905 р.». До речі, щодо самої маніфестації, то, насправді, тим босим гуцулам було далеко і «фіолетово», що відбувалось у Росії, а бастували вони за впровадження восьмигодинного робочого дня.
Через сім років художник Ярослав Соколан розписав стелю вестибюлю фресками за мотивами найкращих казок світу. Крім вигаданих персонажів, за відвідувачами бібліотеки спостерігають казкарі — Шарль Перро, Ганс Хрістіан Андерсен, Олександр Пушкін. Гімнастична зала Сокола до пожежі
А наприкінці 1980-х бібліотека ледь не стала називатись іменем українського письменника Петра Козланюка. Але потім країна отримала незалежність, і нова влада вирішила, що письменник-комуніст, та ще й депутат трьох скликань Верховної Ради СРСР, є не найкращим варіантом для увіковічення. Гідного патрона для бібліотеки шукають і досі.
На початку 2000-х під час ремонту відчистили герб Галичини — чорну Галку. Хоч деякі польські туристи вбачають у ній орла. Решта гербів залишили під штукатуркою. Оборонці прапору теж чекають свого часу. Може колись і дочекаються.
У статті використані поштівки з колекції Зеновія Жеребецького
Четвер, 31 березня 2011, 09:00 Іван Бондарев
(передрук з сайту Івано-Франківської газети "РепортеР")
Усе почалося з гімнастики
Цей будинок звели у 1895 році для потреб польського спортивного товариства «Сокіл» (був ще й український, у «Просвіті»). Ця організація, створена в середині ХІХ століття у Чехії, незабаром здобула популярність у всіх слов’янських народів імперії Габсбургів. У Станиславові товариство з’явилося 1884 року. Воно ставило за мету фізичне й моральне гартування молоді. Наголос робився на фехтуванні, важкій атлетиці та гімнастичних вправах. Існувала навіть спеціальна «сокільська» гімнастика. Вправи були настільки вдало скомбіновані, що комплекс взяли на озброєння у російських військових училищах. А ті, хто служив у радянській або український арміях, мають добре пам’ятати зарядку о шостій ранку та вправи №1 і №2. Вони теж — сокільські.
Але повернімось до Станиславова. Місцеве товариство було дуже бідним і довший час не могло дозволити собі окремого приміщення. Та що там приміщення, грошей не вистачало навіть на проект. І тоді комітет звернувся за допомогою до відомих львівських архітекторів. Результат перевершив усі сподівання — зі Львова надійшло аж 14 варіантів креслень!
Великий вибір породжує вимогливість, і сокільський комітет став перебирати харчами. Спочатку зупинились на проекті пана Вісньовського, а потім обрали креслення краківського архітектора Кароля Заремби. Саме він і вважається офіційним батьком споруди. Проте є одне «але». Точніше два. По-перше, Заремба не відвідував Станиславів ні до, ні в процесі будови. Креслення-то він вислав, але зробити їхню прив’язку до місцевості не спромігся. По-друге, у той час в місті жив ще один відомий архітектор — Ян Томаш Кудельський. Сучасна дослідниця Жанна Комар знайшла спогади онуки архітектора, яка пише, що дідусь проектував «також костели і садиби громадських організацій, наприклад «Соколу». Отже, напевно, до проекту долучилися декілька митців.Спортзал у стилі середньовіччя
Будівництво йшло повним ходом, і 22 вересня 1895 року Станиславів прикрасився ще одним чудовим будинком. Вежа зробила його схожим на середньовічний замок. Її купол увінчував флюгер, який можна побачити і сьогодні. А ось бетонна фігура орла на фронтоні не збереглась. Птах був символом польської держави, а німці, та й совіти, її не надто толерували.
У 1905 році місцевий художник Рубчак розписав будівлю. На фасаді він розмістив фреску, що являла собою копію картини Яна Гротгера «Битва». На ній зображено епізод польського повстання 1863-1864 років, де купка поляків з останніх сил захищає свій прапор від підступ-них москалів. Над картиною, у прямокутній рамці, містилась назва закладу — «SOKOL», а нижче, по карнизу, в нішах можна було побачити зображення 24 гербів польських земель.
Збереглося досить багато довоєнних світлин «Сокола», але всі вони показують будівлю ззовні. А що було всередині? Те, що і мало бути у спортивному товаристві — гімнастична зала. На рідкісному фото 1925 року можна побачити простору кімнату із гімнастичними кільцями, конями і козлами (чи то цапами), атлетичними палицями і… кінним портретом Тадеуша Костюшка.
У 1907 році сталася техногенна катастрофа. 23 вересня потужний вибух розбудив мешканців площі Міцкевича. Як з’ясувалось пізніше, це детонував газ, що просочився з труби у підвалі. На початку ХХ століття його використовували для освітлення, і час від часу по місті гриміло.
Власники «Соколу» зробили висновки з цієї події та застрахували споруду. І не дарма. У 1927 році будинок сильно постраждав під час пожежі. Шкоду оцінили у 200 000 польських злотих, які виплатило страхове товариство. Цієї суми вистачило на капітальну реставрацію, та ще й залишилось на будівництво кінотеатру «Тон» (нині «Люмьєр»), який відкрився через два роки. Злі язики навіть стверджували, що члени товариства самі підпалили будинок, аби заробити. Проте недоброзич-ливців і заздрісників завжди вистачало…
Після «золотого вересня» 1939 року всі «Соколи» (як польські, так і українські) розігнали. Більшовики вирішили, що місцевій молоді цілком вистачить Осоавіахіму (попередник ДОСААФ) і футбольної збірної НКВС «Динамо». Найкраще — дітям
Що творилось у цих стінах за німців, поки що не відомо. Можливо, тут мешкав якийсь генерал. Так чи інакше споруда щасливо пережила війну. А з 29 серпня 1945 року приміщення отримало нового господаря — обласну дитячу бібліотеку.
У 1977 році бібліотеку прикрасив барельєф роботи скульптора Топоркової та архітектора Попиченка. На зображенні — босоногі гуцули із прапором і напис «13 листопада 1905 р. на цій площі відбулась маніфестація трудящих на підтримку першої революції в Росії 1905 р.». До речі, щодо самої маніфестації, то, насправді, тим босим гуцулам було далеко і «фіолетово», що відбувалось у Росії, а бастували вони за впровадження восьмигодинного робочого дня.
Через сім років художник Ярослав Соколан розписав стелю вестибюлю фресками за мотивами найкращих казок світу. Крім вигаданих персонажів, за відвідувачами бібліотеки спостерігають казкарі — Шарль Перро, Ганс Хрістіан Андерсен, Олександр Пушкін. Гімнастична зала Сокола до пожежі
А наприкінці 1980-х бібліотека ледь не стала називатись іменем українського письменника Петра Козланюка. Але потім країна отримала незалежність, і нова влада вирішила, що письменник-комуніст, та ще й депутат трьох скликань Верховної Ради СРСР, є не найкращим варіантом для увіковічення. Гідного патрона для бібліотеки шукають і досі.
На початку 2000-х під час ремонту відчистили герб Галичини — чорну Галку. Хоч деякі польські туристи вбачають у ній орла. Решта гербів залишили під штукатуркою. Оборонці прапору теж чекають свого часу. Може колись і дочекаються.
У статті використані поштівки з колекції Зеновія Жеребецького
Четвер, 31 березня 2011, 09:00 Іван Бондарев
(передрук з сайту Івано-Франківської газети "РепортеР")
1 квіт. 2011 р.
Mark Knopfler - Brothers in Arms / Марк Нофлер
via kousito Люблю цього музиканта - Mark Knopfler. Хто ще не слухав і не бачив, скоріше дивіться це відео і не тільки ... - Марк досить плідно працює на ниві "шотландського кантрі-блюз-року". Так тримати, Марку!
27 бер. 2011 р.
Третє око Third eye: Будемо солідаризуватися з братами з Київського пат...
Третє око Third eye: Будемо солідаризуватися з братами з Київського пат...: "Блаженніший Святослав Шевчук Ірина Халупа, Радіо Свобода Новообраний глава Української греко-католицької церкви, Блаженніший Свят..."
Божевільна Азія. Crazy Asia
Всі фото via hiroburo.com Сучасна азійська амазонка в повному бойовому спорядженні.Повіки не тільки для того,щоб кліпати.
Такими повіками не дуже то і покліпаєш ).
Без коментарів.
Такими повіками не дуже то і покліпаєш ).
Без коментарів.
АнтиАнтиУкраїнська пропаганда
via ThePingvin44 Друзі, подивіться це відео і задумайтесь про долю України.
25 бер. 2011 р.
Deep Purple знову в Києві !!! - Child In Time - Deep Purple
via deeppurpleos Кияни та гості столиці, сходіть на DEEP PURPLE.
24 бер. 2011 р.
Довкола подій у Лівії. Сили Каддафі "стріляли у цивільних у Бенгазі"
via BBC - З'являються нові звинувачення у злочинах проти людства з боку військових, лояльних до полковника Каддафі.У спеціальному випуску програми обидві сторони висловили свої аргументи. via Пол Кеньйон ВВС. Хто вони - люди в жовтих шоломах?
о
19:25
Опубліковано
Unknown
0
коментарі
Надіслати електронною поштоюОпублікувати в блозіПоділитися в XОпублікувати у FacebookПоділитися в Pinterest
Мітки:
Бенгазі,
ВВС,
Каддафі,
Лівія,
Пол Кеньйон
23 бер. 2011 р.
Lost In Translation // Труднощі перекладу - фільм Софії Копполи
via armenterosbrothers Як обіцяв, пару слів про Lost In Translation - чудовиий фільм Софії Копполи.Зірковий акторський склад - Білл Мюррей(до речі один з улюблених акторів ще одного культового режисера - Джима Джармуша) та Скарлет Йохансон.Стрічка здобула близько 70-ти різноманітних нагород,в т.ч. Оскара за кращий оригінальний сценарій,три Золотих Глобуси etc Японія,Токіо,фешенебельний готель... Двоє самотніх американців - актор Боб Харріс та молода жінка Шарлотта знайомляться в барі.Самотні,незважаючи на те, що він багато років одружений, а вона нещодавно вийшла заміж... І ось тут починається одвічна історія , історія кохання. Все відбувається на тлі екзотичної японської столиці,японської культури,природи,звичаїв, котрі таки сильно різняться від европейських чи американських... Спокійний,красивий фільм,втім, як і більшість фільмів С.Копполи. Цікавий нюанс з труднощами перекладу - дивився фільм із субтитрами + оригінальний звук і російський переклад. Так от - переклад і текст субтитрів часто різнились між собою... Направду - Lost In Translation !
via stateofmind3471
via stateofmind3471
Чому,власне,зараз порушили кримінальну справу проти екс-президента України Л.Кучми?Версії,інтерв'ю М.Гонгадзе.
via tvrainru Погляд з Росії на події в Україні.Порушення кримінальної справи проти екс-президента України Л.Кучми. Що думає з цього приводу Мирослава Гонгадзе.
20 бер. 2011 р.
Darya Domracheva Oslo Mass Start Winner/Дар'я Домрачова - переможниця мас-старту
via JerryKokesh Білоруска Дар'я Домрачова на мажорній ноті завершила біатлонний сезон - перемогою в мас-старті на трасі Холменколлена.Крім того,що Дарка хороша спортсменка,красива дівчина(комсомолка?), вона ще чудово володіє англійською мовою(нечасте явище для пост-радянського простору). Про що переконуємся з даного інтерв'ю )))
Target Libya: Video of French fighter jets headed for Benghazi
via RussiaToday Французькі пілоти готуються захищати Бенгазі.
Горе от ума /// ПОЭТ И ГРАЖДАНИН
via tvrainru Чергова серія проекту "Поэт и гражданин" - Міхаіл Єфрємов читає вірш Д.Бикова, за участю А.Грібоєдова - "Горє от ума".Йдеться про лист громадських діячів на захист системи правосуддя.
19 бер. 2011 р.
ABBA and KYLIE MINOGUE SING DANCING QUEEN
via ABBAVIDEOEDITS - Моя улюблена поп-група всіх часів - звісно це АВВА. В цій пісні, до знаменитих шведів долучилась австралійка - Кайлі Міноуг.
FRANK SINATRA killing me softly
via joaoteltron Чудова пісня "Killing me softly"-1971(Charles Fox, Norman Gimbel) у виконанні незабутнього Френка Сінатри.
"Вечір з Миколою Княжицьким". "Сестри Тельнюк"
via TBiUA - Леся та Галина Тельнюк в студії каналу ТВі.Розмова точиться про сучасне культурне життя в Україні,чому так мало українського в Україні і що з цим робити.
Софія Коппола / Sofia Coppola
via kvdfsb - Софія Коппола - Час від часу, влаштовую собі такі ретроспективні перегляди кінострічок за участю улюблених акторів,актрис. Або смакую фільми тих чи інших режисерів ... Нещодавно попалась мені під руку, на око Софія Коппола - дочка Френсіса Форда Копполи,двоюрідна сестра Ніколаса Кейджа,актриса,кінорежисер,сценарист,продюсер, etc(детальніше про Софію - тут). Отож переглянув підряд три її найбільш відомі творіння:"Труднощі перекладу"(2003),"Марія-Антуанетта"(2006),"Десь"(2010)("Somewhere").Звісно,Фільми мені сподобались,якщо вже я взявся писати про них та про автора. Кожна з цих кінострічок вартує окремого посту,скажу лиш,що це не мейн-стрім - це ближче до авторського,арт-хаусного кіно. "Кіно не для всіх","Кіно у четвер","Аргумент-кіно"- були такі ТВ-програми , де показували подібні фільми. С.Коппола дуже любить свою справу і вміє її робити ( зовсім не так як персонаж О.Бендера класиків літератури) Про самі фільми ... (далі буде)
17 бер. 2011 р.
Гурт Брати "Robert Miles-Children" (Brothers Band)
via jarikjimi - Послухайте,друзі, чудове виконання відомої композиції Роберта Майлза. Гурт БРАТИ.
Японское потрясение
via tvrainru - Обговорення ситуації в Японії російськими експертами. Цікавинка прозвучала в пропозиції повернути постраждалій Японії Курильські острови. Сьогодні опубліковані дані соцопитувань: більше третини росіян висловились за переселення японців(вочевидь з постраждалих територій) в Росію.Працелюбні, технологічні японці сприяли б розвитку Далекого Сходу Росії.
Відео від VOANEWS .ЯПОНІЯ. СИТУАЦІЯ ВИХОДИТЬ З - ПІД КОНРОЛЮ.
via voanews - На жаль ситуація в Японії дуже загрозлива. Говорять про можливість повторення Чорнобиля , а то й гірше. Хто може - виїжджає подалі від зони лиха - Фукусіми.
Підписатися на:
Дописи (Atom)