Повинне бути щось у Нью-Йорку, що робить із режисерів, які там виросли, бунтарів та дисидентів з природнім імунітетом проти спокус та догмат Голівуду. Фільми Джона Кассаветіса, Мартіна Скорсезе, Джеймса Тобака, Вуді Аллена чи Спайка Лі не потребують їх імен у титрах — підписи режисерів є у кожному кадрі та кожній зміні картинки. Нью-Йорк – мистецька столиця світу і можливо саме це заражає його режисерів живописністю, поезією та незаперечною самостійністю.
Джим Джармуш – великий режисер Нью-Йоркської нової хвилі в різних аспектах: він був частиною панк та нью-вейв покоління музикантів та митців, граючи у гурті «The Del-Byzanteens» та конспіруючись з однодумцями-богемою, в той час він перетворив музичну нью-вейв енергію у нью-вейв кінематограф, який став одухотвореним нащадком французького кінематографу Жана-Люка Годара, Франсуа Трюффо, Алена Рене та Жан-П’єрра Мельвіля. Перший повнометражний фільм Джармуша, «Безкінечна відпустка» (Permanent Vacation, 1980 р.), знятий за гроші зі власної університетської стипендій, став одним із найдовершеніших фільмів андеграундної кіносцени, що якраз розвивалася, режисери та актори якої здебільшого складалися з членів гуртів нижнього Манхеттену та голодних митців. Наступним фільмом був «Дивніше ніж в раю» (Stranger Than Paradise, 1984 р.), чудернацька комедія, створена із залишків фільму, подарованих Вімом Вендерсом, у якій у головних ролях знялися друзі Джима: Джон Лурі та Річард Едсон так, як й Естер Балінт, член театральної групи угорських біженців «Squat Theatre». «Дивніше» переміг у номінації «Золота камера» (Caméra d’or) на Канському кінофестивалі у 1984 р. та заробив міжнародне визнання для Джармуша. Далі був гротескний «Поза законом» (Down by Law, 1986 р.), нещасливі пригоди трьох людей, які втекли з ув’язнення у Луїзіані, у головних ролях: Лурі, Том Вейтс та Роберто Беніні, які зробили з Джармуша режисера для хіпстерів. Його окремі фільми, серед яких «Таємничий потяг» (Mystery Train, 1989 р.), «Ніч на землі» (Night on Earth, 1991 р.) та «Кава і цигарки» (Coffee and Cigarettes, 2003 р.), зібрали разом еклектичний узгоджений акторський склад, який, у викривленому, лаконічному стилі, розказує історії, що переплітаються та які позначені загадковими й авантюрними, але незбагненними поворотами сюжету. Джармушу не потрібно було змінюватися, щоб задовольнити публіку, але він змінився, щоб задовольнити себе. Завдяки «Мерцю» (Dead Man, 1995 р.) з Джонні Депом у головній ролі утікача, який подорожує на Далекий Захід, режисер перейшов у новий етап —особисту подорож, спосіб також випробуваний і в блискучому фільмі «Пес-привид: шлях самурая» (Ghost Dog: The Way of the Samurai, 1999 р.), у головній ролі з Форестом Вітекером про кіллера з внутрішнім світом.
«Межі контролю» (The Limits of Control), який вийшов 1 травня, показує подібного загадкового персонажа, якого грає Ісаак де Банколе, який з’являвся у«Ніч на землі» та «Пес-привид» і якого багато хто впізнає, адже він зображав африканського прем’єр-міністра Мотобо у телесеріалі «24». Де Банколе у «Межах контролю» подорожує крізь чарівні пейзажі Іспанії, виконуючи завдання достатньо таємниче, щоб пасувати назві фільму, яка була запозичена з оповідання Вільяма Берроуза. Чудовий акторський склад, включаючи Тільду Свінтон, Джона Гарта, Паз де ля Гуерта та Білла Мюррея, які об’єднують зусилля, щоб захопити глядачів непередбачуваною таємничою комедією та непевним очікуванням. Цей екстраординарний фільм підтверджує, що Джармуш митець, який стоїть в одному ряду з режисерами, якими він захоплюється, як-от: Мельвіль, Джон Бурмен, Ніоклас Рей та Семуель Фуллер.
(На знімальному майданчику фільму "The limits of control")
Текст і фото з сайту АРТ ЖУРНАЛ
