Quiet Days in Clichy | directed by Jens Jorgen Thorsen | based on the novel of Henry Miller

via orlaej "Joey is a struggling writer with no money. His roommate Carl is a charming stud with a taste for young girls. Together, these two insatiable dreamers will laugh, love and screw their way through a decadent Paris paved with wanton women, wild orgies and outrageous erotic adventures. Based upon the long-banned novel by Henry Miller, QUIET DAYS IN CLICHY is considered to be the most daring film adaptation ever of one of the most controversial authors in history. In May of 1970, the United States Government seized the only English-language prints of QUIET DAYS IN CLICHY on charges of obscenity. And while it was ultimately cleared in Federal Court, the film mysteriously disappeared shortly after its release. Now more than 30 years later, this landmark 'adults only' classic can again be seen completely uncut and uncensored and featuring the original hit soundtrack by rock legend Country Joe McDonald." via BlueUndergroundinc Випадково натрапив на чорно-білий фільм 1970р. данського режисера Йоргена Торсена - "Тихі дні в Кліші" за романом скандально, але все-таки маловідомого, у нас письменника - Генрі Міллера. Кіно не однозначне, і безумовно "не для всіх". Як і книги Міллера було заборонено, але пройшовши через судові слухання і випробування часом таки вийшло в прокат.В наш час фільм переживає "другу молодість" - вийшла його blue - ray версія. В 2008р "Тихі дні ..." були відібрані для показу на фестивалі альтернативного кіно L'Étrange Festival в Ліоні. Наразі ця стрічка служить взірцем художнього твору, що прориває цензурні обмеження і надає поціновувачам кінематографу свободу вибору контенту. Такий собі еротичний артхаус . До речі, дуже пристойний музичний супровід фільму - себто саундтрек - композитор Кантрі Джо Макдональд.

Somewhere | Десь | Sofia Coppola | Stephen Dorff | Elle Fanning

Нещодавно переглянув один за одним три фільми Софії Копполи : Lost In Translation,Marie-Antoinette та Somewhere. Про останній і піде мова ... Особисто мені фільм сподобався, але це кіно швидше за все, можна показувати в рубриці - " Не для всіх". Головний герой -крутий хлопець, зірка кіно - Джонні Марко (Стівен Дорф) живе шикарним життям.Гроші,слава,дівчата, що завгодно , тільки чогось все-таки не вистачає.Він самотній - дружина і дочка десь далеко... Життя пливе немов сон, але доводиться прокидатись - і знову, те саме одноманіття "зіркових буднів". Тільки несподіваний приїзд дочки (Ель Фаннінг)і кілька днів "вимушенного" спілкування з найріднішою в світі істотою, здатні по-справжньому розкрити очі Джонні на таке сладне і просте життя ...

via wwwfilmovoyru

via ClevverMovies

BURLESQUE | БУРЛЕСК | Steven Antin | Cher | Christina Aguilera

Переглянув черговий фільм,вірніше музичну мелодраму чи мюзикл - Бурлеск , режисер - Стів Ентін . Майстерно поставлене кіно,кабаретово -відпочинкове, красиві операторські плани,красиві дівчата,танці, музика,чудові декорації та візуальні ефекти. Зірковий склад - Шер - без коментарів - й надалі неповторна, К.Агіллера - також суперова кобіта.Не відразу впізнав її, певно буде багата. Інші дівки - також не промах... Головний кутюр'є , як водиться, в реалі виявився геєм (спочатку я думав, що він тісно дружить з Тесс(Шер). А головна героїня - Алі(Агіллера) поміж мільйонером і барменом - вибрала останнього. Звісно у всьому винувате воно - КОХАННЯ)

via SonyPictures

via MovieSpawn

via CAguileraVEVO

Коротше кажучи - великий відеокліп ШЕР та АГІЛЛЕРИ , з хорошим кінцем )

Люби и танцуй (2009) | Kochaj i tańcz | Люби і танцюй | Bruce Parramore

via mmmmanja Легке кіно про те,що варто слухатись серця а не розуму. І звісно про кохання і танці. Бардзо ладні головні герої стрічки: Войтек і Ханя (Матеуш Дамєнцкі, Ізабелла Міко). Можна провести певні аналогії з "Dirty dancing", однак будемо відвертими, польський фільм трохи поступається визнаному шедевру танцювальної мелодрами.

via clowdiamalavita

Baise-moi | Virginie Despentes,Coralie | Трахни мене | Віржині Депант

Про кіно треба писати зразу після його перегляду. Зазвичай, дивлюсь багато фільмів,але не все є час описати свої враження, та й думаєш - А навіщо воно тобі? Травневі свята трохи виправили цю ситуацію ... Отож "Baise-moi"|"Трахни мене" - шокуючий фільм. Для дорослих людей з міцними нервами). Мабуть варто його подивитись, бо, відомо, що краще один раз побачити, ніж ... Феміністичне "роуд-муві" в стилі "Природжених вбивць"; Бойовик-детектив з насильством, пограбуваннями і порно-сценами ; Чи фільм про Життя і Смерть,Ерос і Танатос , про одвічне протистояння, тему численних досліджень світил психоаналізу? Судити Вам ... Скажу тільки, що дуже мало інформації в укрнеті про Віржині Депант | Virginie Despentes , та й взагалі про французьке кіно,літературу,музику etc.

via wojtekredcore

via ladentvideos

via sunspaceman

Ще одна цікава рецензія на творчість Віржині Депант.

Канни відкриються врученням Бернардо Бертолуччі почесної Пальмової гілки / Bernardo Bertolucci

На Каннському кінофестивалі з цього року починається нова традиція: відтепер кожен рік на церемонії відкриття буде вручатися особлива нагорода під назвою «Почесна пальмова гілка». У 2011 році її буде удостоєний італійський режисер Бернардо Бертолуччі.
Цим почесним призом буде нагороджуватися визнаний у світі режисер, роботи якого широко відомі, але жодного разу не були відзначені головною нагородою фестивалю. Нещодавно таку «Почесну пальмову гілку» з рук президента фестивалю Жиля Жакоба отримали Вуді Аллен у 2002 році та Клінт Іствуд у 2009 році за рішенням ради адміністрації фестивалю. З цього року нагорода стане щорічною і буде вручатися на церемонії відкриття.
Б.Бертолуччі вписав в історію італійського кіно кілька шедеврів у різних жанрах, від особистих драм до масштабних епопей: «Останнє танго в Парижі» (1972), «Двадцяте століття» (1976), «Під покровом небес» (1990), «Мрійники» (2003). Його стрічки відрізняються гостротою порушених політичних і соціальних проблем, глибоким ліризмом, відточеною і одночасно витонченою постановкою, що забезпечує їм особливе місце в історії світового кіномистецтва.
«Неперевершена майстерність, з якою створено ці твори, щодня постає перед нами з усією очевидністю. Самовідданість, з якою Бертолуччі присвятив себе кіномистецтву, і давні зв'язки, що об'єднують його з фестивалем, безперечно, найкраща підстава для того, щоб саме цей режисер став першим лауреатом тепер щорічної почесної Пальмової гілки», — підкреслюють президент і виконавчий директор кінофоруму Жиль Жакоб і Тьєррі Фремо.
«Почесну пальмову гілку» буде вручено 11 травня на церемонії відкриття 64-го Каннського фестивалю у присутності журі за головуванням Роберта де Ніро, що зіграв одну з ролей у фільмі Б.Бертолуччі «Двадцяте століття».

За матеріалами офіційного сайту Каннського кінофестивалю та сайту ZN.UA

Від себе додам, що Бертолуччі - один з моїх улюблених режисерів.На початку 80-х, в місті Львові, ходили легенди про його фільм "Останнє танго в Парижі". Цей шедевр львів'яни мали змогу подивитись завдяки "ноцному кіну" польської телевізії.На той час у Львові можна було приймати два польські ТВ канали.

Межі контролю Джима Джармуша / The Limits of Control - Jim Jarmusch

Повинне бути щось у Нью-Йорку, що робить із режисерів, які там виросли, бунтарів та дисидентів з природнім імунітетом проти спокус та догмат Голівуду. Фільми Джона Кассаветіса, Мартіна Скорсезе, Джеймса Тобака, Вуді Аллена чи Спайка Лі не потребують їх імен у титрах — підписи режисерів є у кожному кадрі та кожній зміні картинки. Нью-Йорк – мистецька столиця світу і можливо саме це заражає його режисерів живописністю, поезією та незаперечною самостійністю.

Джим Джармуш – великий режисер Нью-Йоркської нової хвилі в різних аспектах: він був частиною панк та нью-вейв покоління музикантів та митців, граючи у гурті «The Del-Byzanteens» та конспіруючись з однодумцями-богемою, в той час він перетворив музичну нью-вейв енергію у нью-вейв кінематограф, який став одухотвореним нащадком французького кінематографу Жана-Люка Годара, Франсуа Трюффо, Алена Рене та Жан-П’єрра Мельвіля. Перший повнометражний фільм Джармуша, «Безкінечна відпустка» (Permanent Vacation, 1980 р.), знятий за гроші зі власної університетської стипендій, став одним із найдовершеніших фільмів андеграундної кіносцени, що якраз розвивалася, режисери та актори якої здебільшого складалися з членів гуртів нижнього Манхеттену та голодних митців. Наступним фільмом був «Дивніше ніж в раю» (Stranger Than Paradise, 1984 р.), чудернацька комедія, створена із залишків фільму, подарованих Вімом Вендерсом, у якій у головних ролях знялися друзі Джима: Джон Лурі та Річард Едсон так, як й Естер Балінт, член театральної групи угорських біженців «Squat Theatre». «Дивніше» переміг у номінації «Золота камера» (Caméra d’or) на Канському кінофестивалі у 1984 р. та заробив міжнародне визнання для Джармуша. Далі був гротескний «Поза законом» (Down by Law, 1986 р.), нещасливі пригоди трьох людей, які втекли з ув’язнення у Луїзіані, у головних ролях: Лурі, Том Вейтс та Роберто Беніні, які зробили з Джармуша режисера для хіпстерів. Його окремі фільми, серед яких «Таємничий потяг» (Mystery Train, 1989 р.), «Ніч на землі» (Night on Earth, 1991 р.) та «Кава і цигарки» (Coffee and Cigarettes, 2003 р.), зібрали разом еклектичний узгоджений акторський склад, який, у викривленому, лаконічному стилі, розказує історії, що переплітаються та які позначені загадковими й авантюрними, але незбагненними поворотами сюжету. Джармушу не потрібно було змінюватися, щоб задовольнити публіку, але він змінився, щоб задовольнити себе. Завдяки «Мерцю» (Dead Man, 1995 р.) з Джонні Депом у головній ролі утікача, який подорожує на Далекий Захід, режисер перейшов у новий етап —особисту подорож, спосіб також випробуваний і в блискучому фільмі «Пес-привид: шлях самурая» (Ghost Dog: The Way of the Samurai, 1999 р.), у головній ролі з Форестом Вітекером про кіллера з внутрішнім світом.

«Межі контролю» (The Limits of Control), який вийшов 1 травня, показує подібного загадкового персонажа, якого грає Ісаак де Банколе, який з’являвся у«Ніч на землі» та «Пес-привид» і якого багато хто впізнає, адже він зображав африканського прем’єр-міністра Мотобо у телесеріалі «24». Де Банколе у «Межах контролю» подорожує крізь чарівні пейзажі Іспанії, виконуючи завдання достатньо таємниче, щоб пасувати назві фільму, яка була запозичена з оповідання Вільяма Берроуза. Чудовий акторський склад, включаючи Тільду Свінтон, Джона Гарта, Паз де ля Гуерта та Білла Мюррея, які об’єднують зусилля, щоб захопити глядачів непередбачуваною таємничою комедією та непевним очікуванням. Цей екстраординарний фільм підтверджує, що Джармуш митець, який стоїть в одному ряду з режисерами, якими він захоплюється, як-от: Мельвіль, Джон Бурмен, Ніоклас Рей та Семуель Фуллер.

(На знімальному майданчику фільму "The limits of control")
Текст і фото з сайту АРТ ЖУРНАЛ

Софія Коппола / Sofia Coppola

via kvdfsb - Софія Коппола - Час від часу, влаштовую собі такі ретроспективні перегляди кінострічок за участю улюблених акторів,актрис. Або смакую фільми тих чи інших режисерів ... Нещодавно попалась мені під руку, на око Софія Коппола - дочка Френсіса Форда Копполи,двоюрідна сестра Ніколаса Кейджа,актриса,кінорежисер,сценарист,продюсер, etc(детальніше про Софію - тут). Отож переглянув підряд три її найбільш відомі творіння:"Труднощі перекладу"(2003),"Марія-Антуанетта"(2006),"Десь"(2010)("Somewhere").Звісно,Фільми мені сподобались,якщо вже я взявся писати про них та про автора. Кожна з цих кінострічок вартує окремого посту,скажу лиш,що це не мейн-стрім - це ближче до авторського,арт-хаусного кіно. "Кіно не для всіх","Кіно у четвер","Аргумент-кіно"- були такі ТВ-програми , де показували подібні фільми. С.Коппола дуже любить свою справу і вміє її робити ( зовсім не так як персонаж О.Бендера класиків літератури) Про самі фільми ... (далі буде)

БЕРНАРДО БЕРТОЛУЧЧІ - 70 !!! Останній імператор кіно .

Киномечтатель - Итальянскому режиссеру Бернардо Бертолуччи 70 лет via Независимая газета - Бернардо - один з моїх улюблених режисерів!!!