Усе почалося з гімнастики
Цей будинок звели у 1895 році для потреб польського спортивного товариства «Сокіл» (був ще й український, у «Просвіті»). Ця організація, створена в середині ХІХ століття у Чехії, незабаром здобула популярність у всіх слов’янських народів імперії Габсбургів. У Станиславові товариство з’явилося 1884 року. Воно ставило за мету фізичне й моральне гартування молоді. Наголос робився на фехтуванні, важкій атлетиці та гімнастичних вправах. Існувала навіть спеціальна «сокільська» гімнастика. Вправи були настільки вдало скомбіновані, що комплекс взяли на озброєння у російських військових училищах. А ті, хто служив у радянській або український арміях, мають добре пам’ятати зарядку о шостій ранку та вправи №1 і №2. Вони теж — сокільські.
Але повернімось до Станиславова. Місцеве товариство було дуже бідним і довший час не могло дозволити собі окремого приміщення. Та що там приміщення, грошей не вистачало навіть на проект. І тоді комітет звернувся за допомогою до відомих львівських архітекторів. Результат перевершив усі сподівання — зі Львова надійшло аж 14 варіантів креслень!
Великий вибір породжує вимогливість, і сокільський комітет став перебирати харчами. Спочатку зупинились на проекті пана Вісньовського, а потім обрали креслення краківського архітектора Кароля Заремби. Саме він і вважається офіційним батьком споруди. Проте є одне «але». Точніше два. По-перше, Заремба не відвідував Станиславів ні до, ні в процесі будови. Креслення-то він вислав, але зробити їхню прив’язку до місцевості не спромігся. По-друге, у той час в місті жив ще один відомий архітектор — Ян Томаш Кудельський. Сучасна дослідниця Жанна Комар знайшла спогади онуки архітектора, яка пише, що дідусь проектував «також костели і садиби громадських організацій, наприклад «Соколу». Отже, напевно, до проекту долучилися декілька митців.
Будівництво йшло повним ходом, і 22 вересня 1895 року Станиславів прикрасився ще одним чудовим будинком. Вежа зробила його схожим на середньовічний замок. Її купол увінчував флюгер, який можна побачити і сьогодні. А ось бетонна фігура орла на фронтоні не збереглась. Птах був символом польської держави, а німці, та й совіти, її не надто толерували.
У 1905 році місцевий художник Рубчак розписав будівлю. На фасаді він розмістив фреску, що являла собою копію картини Яна Гротгера «Битва». На ній зображено епізод польського повстання 1863-1864 років, де купка поляків з останніх сил захищає свій прапор від підступ-них москалів. Над картиною, у прямокутній рамці, містилась назва закладу — «SOKOL», а нижче, по карнизу, в нішах можна було побачити зображення 24 гербів польських земель.
Збереглося досить багато довоєнних світлин «Сокола», але всі вони показують будівлю ззовні. А що було всередині? Те, що і мало бути у спортивному товаристві — гімнастична зала. На рідкісному фото 1925 року можна побачити простору кімнату із гімнастичними кільцями, конями і козлами (чи то цапами), атлетичними палицями і… кінним портретом Тадеуша Костюшка.
У 1907 році сталася техногенна катастрофа. 23 вересня потужний вибух розбудив мешканців площі Міцкевича. Як з’ясувалось пізніше, це детонував газ, що просочився з труби у підвалі. На початку ХХ століття його використовували для освітлення, і час від часу по місті гриміло.
Власники «Соколу» зробили висновки з цієї події та застрахували споруду. І не дарма. У 1927 році будинок сильно постраждав під час пожежі. Шкоду оцінили у 200 000 польських злотих, які виплатило страхове товариство. Цієї суми вистачило на капітальну реставрацію, та ще й залишилось на будівництво кінотеатру «Тон» (нині «Люмьєр»), який відкрився через два роки. Злі язики навіть стверджували, що члени товариства самі підпалили будинок, аби заробити. Проте недоброзич-ливців і заздрісників завжди вистачало…
Після «золотого вересня» 1939 року всі «Соколи» (як польські, так і українські) розігнали. Більшовики вирішили, що місцевій молоді цілком вистачить Осоавіахіму (попередник ДОСААФ) і футбольної збірної НКВС «Динамо».
Що творилось у цих стінах за німців, поки що не відомо. Можливо, тут мешкав якийсь генерал. Так чи інакше споруда щасливо пережила війну. А з 29 серпня 1945 року приміщення отримало нового господаря — обласну дитячу бібліотеку.
У 1977 році бібліотеку прикрасив барельєф роботи скульптора Топоркової та архітектора Попиченка. На зображенні — босоногі гуцули із прапором і напис «13 листопада 1905 р. на цій площі відбулась маніфестація трудящих на підтримку першої революції в Росії 1905 р.». До речі, щодо самої маніфестації, то, насправді, тим босим гуцулам було далеко і «фіолетово», що відбувалось у Росії, а бастували вони за впровадження восьмигодинного робочого дня.
Через сім років художник Ярослав Соколан розписав стелю вестибюлю фресками за мотивами найкращих казок світу. Крім вигаданих персонажів, за відвідувачами бібліотеки спостерігають казкарі — Шарль Перро, Ганс Хрістіан Андерсен, Олександр Пушкін.
А наприкінці 1980-х бібліотека ледь не стала називатись іменем українського письменника Петра Козланюка. Але потім країна отримала незалежність, і нова влада вирішила, що письменник-комуніст, та ще й депутат трьох скликань Верховної Ради СРСР, є не найкращим варіантом для увіковічення. Гідного патрона для бібліотеки шукають і досі.
На початку 2000-х під час ремонту відчистили герб Галичини — чорну Галку. Хоч деякі польські туристи вбачають у ній орла. Решта гербів залишили під штукатуркою. Оборонці прапору теж чекають свого часу. Може колись і дочекаються.
У статті використані поштівки з колекції Зеновія Жеребецького
Четвер, 31 березня 2011, 09:00 Іван Бондарев
(передрук з сайту Івано-Франківської газети "РепортеР")
Немає коментарів:
Дописати коментар