ЗУБРІВКА | ZUBRIVKA | 2009 Toronto Ukrainian Festival Highlights

via UkeTube - Дуже люблю українську музику з-за кордону. Ще був малим - в 70-х роках були популярними записи канадських українців("Буря"). Друга хвиля мого знайомства з діаспорною музикою сталася наприкінці 80-х,початку 90-х(Квітка Цісик,Дарка і Славко, група "Зоря").Тепер, в епоху інтернету, значно легше шукати, знайомитись, спілкуватись і звичайно слухати,дивитись і насолоджуватись автентичною українською музикою(Zirka,Zubrivka,Zrada,ГРIМ,Theresa Sokyrka . Чого і вам всім бажаю. Зі свого боку буду й надалі пропагувати діаспорних виконавців )

Тарас Житинський - Любо братці любо | Taras Zhytynskyj

via fyvm4y Дуже люблю пісні у виконанні свого земляка з Івано-Франківська - Тараса Житинського. Більше інфи про Тараса тут.

Тряслися грозно Пиренеи | Поэт и гражданин

via tvrainru Подобається мені російський проект "Поэт и гражданин".Все-таки телеканал "Дощ" щось та й проливає )... Шкода, що в Україні нема нічого схожого(

Присвята дощу / Посвящение дождю / Dedication rain

via SuperCatok Телеканал "Дощ" зняв зі свого етеру вірш Д.Бикова "Двуглавое", вочевидь злякавшись занадто сміливої сатири і можливих наслідків.

Приколи від пана Штефка та Компанії / Гумор / Humor / LOL

- То не є стабілізатор, то просто - відсікатель;
- Вчера сім дивив футбол, але... то була груба гра - били по ногах, по колінах... по тім;
- То пусте, то є бавлінка, щоби людям голови забивати;
- Північна країна - Філяндія;
- Там недалеко є банк, а в тому банці - є банкомат;
- А сам я тримаю гроші на кредобанці;
- Дніпро грає Динаму, а Металург Таврію;
- То треба міннєти вентиль;
- Так... пише по англійски: піктюрес,імагес,1 відеос, му фотос.
( далі буде)

Канни відкриються врученням Бернардо Бертолуччі почесної Пальмової гілки / Bernardo Bertolucci

На Каннському кінофестивалі з цього року починається нова традиція: відтепер кожен рік на церемонії відкриття буде вручатися особлива нагорода під назвою «Почесна пальмова гілка». У 2011 році її буде удостоєний італійський режисер Бернардо Бертолуччі.
Цим почесним призом буде нагороджуватися визнаний у світі режисер, роботи якого широко відомі, але жодного разу не були відзначені головною нагородою фестивалю. Нещодавно таку «Почесну пальмову гілку» з рук президента фестивалю Жиля Жакоба отримали Вуді Аллен у 2002 році та Клінт Іствуд у 2009 році за рішенням ради адміністрації фестивалю. З цього року нагорода стане щорічною і буде вручатися на церемонії відкриття.
Б.Бертолуччі вписав в історію італійського кіно кілька шедеврів у різних жанрах, від особистих драм до масштабних епопей: «Останнє танго в Парижі» (1972), «Двадцяте століття» (1976), «Під покровом небес» (1990), «Мрійники» (2003). Його стрічки відрізняються гостротою порушених політичних і соціальних проблем, глибоким ліризмом, відточеною і одночасно витонченою постановкою, що забезпечує їм особливе місце в історії світового кіномистецтва.
«Неперевершена майстерність, з якою створено ці твори, щодня постає перед нами з усією очевидністю. Самовідданість, з якою Бертолуччі присвятив себе кіномистецтву, і давні зв'язки, що об'єднують його з фестивалем, безперечно, найкраща підстава для того, щоб саме цей режисер став першим лауреатом тепер щорічної почесної Пальмової гілки», — підкреслюють президент і виконавчий директор кінофоруму Жиль Жакоб і Тьєррі Фремо.
«Почесну пальмову гілку» буде вручено 11 травня на церемонії відкриття 64-го Каннського фестивалю у присутності журі за головуванням Роберта де Ніро, що зіграв одну з ролей у фільмі Б.Бертолуччі «Двадцяте століття».

За матеріалами офіційного сайту Каннського кінофестивалю та сайту ZN.UA

Від себе додам, що Бертолуччі - один з моїх улюблених режисерів.На початку 80-х, в місті Львові, ходили легенди про його фільм "Останнє танго в Парижі". Цей шедевр львів'яни мали змогу подивитись завдяки "ноцному кіну" польської телевізії.На той час у Львові можна було приймати два польські ТВ канали.

Межі контролю Джима Джармуша / The Limits of Control - Jim Jarmusch

Повинне бути щось у Нью-Йорку, що робить із режисерів, які там виросли, бунтарів та дисидентів з природнім імунітетом проти спокус та догмат Голівуду. Фільми Джона Кассаветіса, Мартіна Скорсезе, Джеймса Тобака, Вуді Аллена чи Спайка Лі не потребують їх імен у титрах — підписи режисерів є у кожному кадрі та кожній зміні картинки. Нью-Йорк – мистецька столиця світу і можливо саме це заражає його режисерів живописністю, поезією та незаперечною самостійністю.

Джим Джармуш – великий режисер Нью-Йоркської нової хвилі в різних аспектах: він був частиною панк та нью-вейв покоління музикантів та митців, граючи у гурті «The Del-Byzanteens» та конспіруючись з однодумцями-богемою, в той час він перетворив музичну нью-вейв енергію у нью-вейв кінематограф, який став одухотвореним нащадком французького кінематографу Жана-Люка Годара, Франсуа Трюффо, Алена Рене та Жан-П’єрра Мельвіля. Перший повнометражний фільм Джармуша, «Безкінечна відпустка» (Permanent Vacation, 1980 р.), знятий за гроші зі власної університетської стипендій, став одним із найдовершеніших фільмів андеграундної кіносцени, що якраз розвивалася, режисери та актори якої здебільшого складалися з членів гуртів нижнього Манхеттену та голодних митців. Наступним фільмом був «Дивніше ніж в раю» (Stranger Than Paradise, 1984 р.), чудернацька комедія, створена із залишків фільму, подарованих Вімом Вендерсом, у якій у головних ролях знялися друзі Джима: Джон Лурі та Річард Едсон так, як й Естер Балінт, член театральної групи угорських біженців «Squat Theatre». «Дивніше» переміг у номінації «Золота камера» (Caméra d’or) на Канському кінофестивалі у 1984 р. та заробив міжнародне визнання для Джармуша. Далі був гротескний «Поза законом» (Down by Law, 1986 р.), нещасливі пригоди трьох людей, які втекли з ув’язнення у Луїзіані, у головних ролях: Лурі, Том Вейтс та Роберто Беніні, які зробили з Джармуша режисера для хіпстерів. Його окремі фільми, серед яких «Таємничий потяг» (Mystery Train, 1989 р.), «Ніч на землі» (Night on Earth, 1991 р.) та «Кава і цигарки» (Coffee and Cigarettes, 2003 р.), зібрали разом еклектичний узгоджений акторський склад, який, у викривленому, лаконічному стилі, розказує історії, що переплітаються та які позначені загадковими й авантюрними, але незбагненними поворотами сюжету. Джармушу не потрібно було змінюватися, щоб задовольнити публіку, але він змінився, щоб задовольнити себе. Завдяки «Мерцю» (Dead Man, 1995 р.) з Джонні Депом у головній ролі утікача, який подорожує на Далекий Захід, режисер перейшов у новий етап —особисту подорож, спосіб також випробуваний і в блискучому фільмі «Пес-привид: шлях самурая» (Ghost Dog: The Way of the Samurai, 1999 р.), у головній ролі з Форестом Вітекером про кіллера з внутрішнім світом.

«Межі контролю» (The Limits of Control), який вийшов 1 травня, показує подібного загадкового персонажа, якого грає Ісаак де Банколе, який з’являвся у«Ніч на землі» та «Пес-привид» і якого багато хто впізнає, адже він зображав африканського прем’єр-міністра Мотобо у телесеріалі «24». Де Банколе у «Межах контролю» подорожує крізь чарівні пейзажі Іспанії, виконуючи завдання достатньо таємниче, щоб пасувати назві фільму, яка була запозичена з оповідання Вільяма Берроуза. Чудовий акторський склад, включаючи Тільду Свінтон, Джона Гарта, Паз де ля Гуерта та Білла Мюррея, які об’єднують зусилля, щоб захопити глядачів непередбачуваною таємничою комедією та непевним очікуванням. Цей екстраординарний фільм підтверджує, що Джармуш митець, який стоїть в одному ряду з режисерами, якими він захоплюється, як-от: Мельвіль, Джон Бурмен, Ніоклас Рей та Семуель Фуллер.

(На знімальному майданчику фільму "The limits of control")
Текст і фото з сайту АРТ ЖУРНАЛ